— Неймовірно! — собі під ніс промурмотів Едвард. — Це схоже на однобічне дзеркало — я їх бачу, а вони мене ні. Я можу читати їхні думки, а вони не здатні дотягнутися до мене. І я здатен читати думки Ренесми, хоча коли сам був із тамтого боку, то нічого не чув. Я певен, що зараз Катя цілком могла би вдарити мене струмом, бо ми під однією парасолькою. Але я й досі не чую твоїх думок… Як це так?
Він і далі бубонів собі під ніс, але я не дослухалася до слів. Я скреготіла зубами, намагаючись дотягнути щит до Ґарета, який стояв найближче до Каті. Він підняв руку.
— Дуже добре, — заохотила мене Зафрина. — А тепер…
Але заговорила вона занадто рано; я хапнула ротом повітря, бо мій щит зірвався, як гумова стрічка, яку занадто розтягнули, й із виляском повернувся на місце. Ренесма, яка вперше відчула себе сліпою (а саме це зробила з рештою Зафрина), затремтіла в мене за спиною. Я виснажено штовхнула від себе щит, ховаючи під ним Ренесму.
— Можна мені хвильку перепочити? — задихано попрохала я.
Відтоді як я стала вурдалаком і аж до сьогодні я ні разу не відчувала потреби відпочити. Я страшенно розхвилювалася через те, що водночас почувалася такою вичавленою і сильною.
— Певна річ, — мовила Зафрина, а глядачі розслабилися — вона повернула їм зір.
— Катю, — покликав Ґарет, поки інші перемовлялися та несамохіть відступали, знервовані хвилинною втратою зору: вампіри не звикли почуватися такими вразливими. Високий Ґарет із солом’яного кольору чубом був, здається, єдиним необдарованим безсмертним, якого захопили мої тренування. Цікаво, в чому привабливість наших занять для цього авантюриста?
— Я б цього не робив, Ґарете, — застеріг його Едвард.
Ґарет наближався до Каті, незважаючи на застереження, вуста його були задумливо стиснені.
— Подейкують, ти можеш легко відкинути вампіра геть.
— Еге ж, — підтвердила вона. А тоді з хитрою посмішкою поманила його пальцем. — Цікаво?
Ґарет знизав плечима.
— Я ще такого не бачив. Мені здалося, що люди трошки перебільшують…
— Може бути, — згодилася Катя, зненацька посерйознішавши. — Може, це тільки спрацьовує з юними вампірами або слабкими. Я не певна. А ти на вигляд міцний. Либонь, ти зможеш витримати мій дар, — вона простягнула до нього руку догори долонею — це було очевидне припрошення. Вуста її трішки скривилися, і я тут-таки впевнилася, що її серйозний тон — то лише спроба заохотити Ґарета.
На такий виклик Ґарет тільки усміхнувся. Дуже впевнено він указівним пальцем торкнувся її долоні.
А тоді, голосно хапнувши ротом повітря, утратив рівновагу; ноги його підкосилися, і він повалився на спину. Голова його гримнула об гранітну плиту, й почувся гучний тріск. Це видовище заледве можна було витримати. Всі мої інстинкти збунтувалися проти картини такої безпорадності безсмертного — це було категорично неправильно.
— Я тебе попереджав, — зронив Едвард.
Кілька секунд Ґаретові повіки тремтіли, а тоді його очі широко розчахнулися. Він витріщився вгору на всміхнену Катю, й збентежена усмішка освітила його обличчя.
— Ого! — вигукнув він.
— Тобі сподобалося? — скептично поцікавилася вона.
— Я ж не божевільний, — зареготів він, похитавши головою і помалу зводячись на ноги, — але це було щось!
— Багато хто так каже.
Едвард закотив очі.
Тут із двору поблизу будинку долинув приглушений шум. Я вчула Карлайлів голос, який вирізнявся у мішанині здивованих голосів.
— Це вас Аліса прислала? — запитав він когось невпевненим, трошки засмученим тоном.
Іще один неочікуваний гість?
Едвард метнувся у темний ліс, а за ним — і більшість наших глядачів. Я рушила за ними трохи повільніше, а Ренесма й досі сиділа в мене за спиною. Дам Карлайлові хвильку на підготовку. Нехай трохи «розігріє» гостей, підготує до того, що на них очікує.
Обережно прямуючи до будинку, я перетягнула Ренесму собі на руки й саме збиралася увійти крізь кухонні двері, дослухаючись до того, чого не могли бачити мої очі.
— Ніхто нас не присилав, — глибокий і тихий, мов шепіт, голос відповів на Карлайлове запитання. Я миттю пригадала старечі голоси Аро та Гая — і застигла, перетнувши поріг кухні.
Я знала, що вітальня переповнена народом — майже всі побігли поглянути на нових гостей, — але звідти не долинало жодного шуму. Легке дихання — і все.
Коли Карлайл заговорив, голос його був сторожким:
— То яким побитом ви тут?