Я всміхнулася.
— Мафія?
— Нє-а.
— Контрабанда діамантів?
— Я вас прошу! То ось із якими людьми ви зазвичай маєте справу, Максе! Може, вам слід пошукати іншу роботу?
Мушу визнати, я трошки розважилася. Мені ще не випадало спілкуватися з людьми, окрім Чарлі та Сью. І мене забавляло, як він губиться в здогадках. А ще було приємно, як легко мені втриматися від його вбивства.
— Ви просто мусили потрапити в халепу. Й велику халепу, — зауважив він.
— Не зовсім так.
— Так усі кажуть. Та кому ще потрібні фальшиві документи? І хто ладен заплатити за них ціну, яку заправить Джей? Хоча це не моя справа, — докинув він, а тоді ще раз пробурмотів «одружена».
Він дав мені незнайому адресу, а також усі необхідні вказівки, а тоді провів мою машину очима, в яких читалися підозра й жаль.
З цієї миті я була готова до будь-чого — тут пахло високо-технологічними забавками в стилі Джеймса Бонда. Отож я й подумала, що, може, Макс дав мені неправильну адресу, аби мене перевірити. А може, лігвисько було підпільним — наприклад, отам попід звичайною крамницею, що впиралася в зарослий деревами пагорб у милому родинному районі.
Я зарулила на невеличку стоянку й поглянула на вишукану табличку з написом «ДЖЕЙСОН СКОТТ, ПРАВНИК».
Офіс усередині був пофарбований у бежеві барви, до яких ледь-ледь домішувався салатний відтінок — він не тиснув і не впадав ув око. Тут і близько не пахло вампірами, отож я миттю розслабилася. Запах один — незнайомої людини. У стіну був умонтований великий акваріум, а за столом сиділа вродлива білява секретарка.
— Добридень, — привіталася вона. — Чим можу допомогти?
— Я прийшла побачитися з паном Скоттом.
— Вам призначено?
— Не зовсім.
Вона ледь помітно вдоволено всміхнулася.
— Боюся, вам доведеться зачекати. Чи не присядете ви, поки я…
«Ейприл! — квакнув чоловічий голос із телефону на столі. — Я незабаром очікую таку собі місіс Каллен».
Я всміхнулася та вказала на себе.
«Негайно проведи її до мене. Розумієш? І мені байдуже, які зустрічі через це злетять».
У голосі його вчувалося дещо більше, окрім нетерплячості. Стрес. Нервовість.
— Вона щойно прибула, — втулила Ейприл, тільки-но він дав їй змогу говорити.
«Що? Проведи її негайно! Чого ти чекаєш?»
— Миттю, пане Скотт! — вона скочила на ноги й повела мене через невеличкий коридор (руки її при цьому тремтіли), пропонуючи каву, чай тощо, тощо — чого я тільки забажаю.
— Будь ласка, — припросила вона мене у величний кабінет, оздоблений важким дерев’яним столом та цілою низкою грамот і дипломів на стінах.
— Зачини по собі двері, — звелів рипучий тенор.
Поки Ейприл швиденько втікала, я вивчала чоловіка за столом. Він був низенький, із помітною лисиною, віком близько п’ятдесяти п’ятьох, із черевцем. Червона шовкова краватка вирізнялася на тлі біло-синьої смугастої сорочки, а важкий темно-синій піджак висів на спинці крісла. Чоловік також тремтів і зблід до нездорового зеленкуватого кольору, а на чолі виступили краплі поту. Я майже навіч уявила, яка у нього виразка.
Джей прийшов до тями й на хистких ногах звівся з-за столу. Простягнув мені руку через стільницю.
— Місіс Каллен! Я нетямлюся з захвату.
Я перетнула кімнату й коротко потисла йому руку. Він скулився від дотику моєї холодної шкіри, але не схоже, щоб це його здивувало.
— Пане Дженкс… Чи ви надаєте перевагу імені Скотт?
Він знову здригнувся.
— Як забажаєте, ваша воля.
— Тоді, може, ви ліпше кличте мене Беллою, а я вас називатиму Джеєм?
— Як старі друзі, — погодився він, витираючи чоло шовковою хустинкою. Він жестом припросив мене сідати й усівся сам. — Дозвольте запитати, чи я нарешті маю честь познайомитися особисто з чарівною дружиною пана Джаспера?
Якусь секунду я зважувала відповідь. Отож чоловік цей знайомий був із Джаспером, а не з Алісою. Знав його — і боявся.
— Взагалі-то я — його невістка.
Він піджав вуста, наче відчайдушно намагався звести кінці докупи — точно як я.
— Сподіваюся, пан Джаспер при доброму здоров’ї? — обережно запитав він.
— Я впевнена, він при чудовому здоров’ї. Наразі він узяв тривалу відпустку.
Це трохи притлумило Джеєве збентеження. Він кивнув сам до себе та приклав пальці до скронь.
— Вам слід було прийти безпосередньо до головного офісу — мої асистенти провели б вас просто до мене. Не довелося б користатися менш приязними каналами.
Я просто кивнула. Я й гадки не мала, чому Аліса дала мені адресу в тому гетто.