Я витрусила маленький золотий медальйон йому в долоню. Він був кругленький, і по краю мав викарбуваний орнамент — виноградну лозу. Едвард натиснув на крихітний замочок, і віко відскочило. Тут було місце для невеличкої світлини, а навпроти був напис французькою.
— Ти знаєш, що тут написано? — спитав він зміненим голосом — якимсь притихлим.
— Власник крамнички сказав, там написано щось на взірець «понад власне життя». Так чи ні?
— Так, усе вірно.
Він поглянув на мене — і в очах читалося питання. На мить я зустрілася з ним поглядом, а тоді вдала, наче мою увагу відвернув телевізор.
— Сподіваюся, їй сподобається, — пробурмотіла я.
— Звісно, сподобається, — легко погодився він, буденно, і я була певна, що з цієї секунди він знав: я щось від нього приховую. І ще я була певна, він досі й не здогадується, про що йдеться.
— Віднесімо її додому, — запропонував він, зводячись на ноги і пригортаючи мене за плечі.
Я повагалася.
— Що таке? — з притиском запитав він.
— Я хотіла трохи потренуватися з Емметом…
Цілий день я витратила на свою життєво важливу справу і почувалася так, наче відстала від графіку.
Еммет, який сидів на канапі поряд із Розалію і тримав у руках дистанційне управління, звів голову й очікувально вищирився.
— Чудово. Ліс давно пора прорідити.
Едвард хмуро поглянув спершу на Еммета, а тоді на мене.
— На це й завтра буде доволі часу, — мовив він.
— Не сміши мене, — вибухнула я. — У нас просто не може бути «доволі часу». Такий вислів у минулому. Мені слід багато чому навчитися, і…
Він урвав мене:
— Завтра.
І вираз його обличчя був таким, що навіть Еммет не сперечався.
Дивна річ, як важко мені було знову повернутися до рутини звичного життя — хоча насправді для мене воно ще не було звичним. Але, позбавлена і того крихітного проблиску надії, який я леліяла, я зовсім розкисла.
Я намагалася думати тільки про хороше. Були великі шанси на те, що дочка моя виживе, а з нею і Джейкоб. Наша маленька команда має триматися до кінця, якщо ми хочемо дати можливість Джейкобу та Ренесмі втекти. Так, стратегія, розроблена Алісою, мала шанси на успіх, тільки якщо ми готові до справжнього бою. Отож навіть це вже можна вважати невеличкою перемогою, адже за тисячу років ніхто ще ніколи не кидав виклику Волтурі.
Це не означає кінець світу. Просто кінець світу Калленів. Кінець для мене, кінець для Едварда.
Я віддавала перевагу такому формулюванню — принаймні його кінцівці. Без Едварда я більше не житиму; якщо він полишить цей світ, я полишу його слідом за ним.
Іноді я мимохіть міркувала, чи є у нас якась інша можливість. Я знала, що Едвард насправді в це не вірить, але ж вірить Карлайл. Сама я не могла цього уявити. З іншого боку, я не могла також уявити, що Едварда більше не існує — ніде, ніяк. Якби ми з ним могли десь опинитися разом, це був би щасливий кінець.
Отож мої будні тривали, хоча мені перетривати їх тепер було важче.
На Різдво ми навідалися до Чарлі — Едвард, Ренесма, Джейкоб і я. Вся Джейкобова зграя теж була тут, а ще Сем, Емілія та Сью. Так було приємно відчувати їхні величезні теплі тіла, туго напхані по кутках кімнати навколо слабенько прикрашеної ялинки (зразу було видно, коли Чарлі занудьгував і покинув її прикрашати), займаючи всі меблі в будинку Чарлі. Хто б сумнівався — вовкулак тільки надихала майбутня бійка, хай навіть вона відгонила самогубством. Іскри їхнього піднесення котилися будинком, мов електричний струм, і чудово приховували мій власний понурий настрій. Як завжди, Едвард виявився значно кращим актором, ніж я.
Ренесма мала на шиї медальйон, який я вручила їй на світанку, а в кишені її лежав mp3-плеєр, який їй подарував Едвард, — крихітна штучка, в пам’яті котрої могло зберігатися п’ять тисяч пісень, а зараз там були записані Едвардові улюблені. На зап’ястку її красувався химерного плетіння браслет — квілеутський варіант обручки на заручини. Побачивши його, Едвард скреготнув зубами, але мене той зовсім не схвилював.
Скоро, зовсім скоро я передам Ренесму Джейкобові, щоб вона була в безпеці. Як може мене стурбувати хоч який символ відданості, що на неї я так розраховую?
Едвард урятував свято ще й тим, що замовив подарунок і для Чарлі. Вчора його доставили (спецкур’єром за одну ніч), і Чарлі цілісінький ранок читав товстезну інструкцію з користування на радіолокаційну установку для рибальства.
Якщо зважити, як їли вовкулаки, схоже, Сью зготувала чудовий обід. Цікаво, що б сказав чужак про наше зібрання? Чи добре ми грали свої ролі? Чи визнає нас чужинець за щасливе коло друзів, які весело й звично насолоджуються святом?