— Ми підтримуємо Карлайла, — сказала Таня. — І битимемося вкупі з ним.
Виступ румунів, здавалося, збудив у всіх потребу заявити і свою позицію.
— Ми ще не вирішили, — мовив Пітер. Він поглянув згори вниз на свою мініатюрну дружину — губи її були незадоволено піджаті. Здавалося, вона своє рішення прийняла. Цікаво яке.
— Я також, — зауважив Рендал.
— І я, — додала Мері.
— Зграї битимуться на боці Калленів, — зненацька втрутився Джейкоб. — Ми не боїмося вурдалаків, — докинув він зі смішком.
— Дітлахи, — буркнув Пітер.
— Немовлята, — виправив його Рендал.
Джейкоб глузливо вишкірився.
— Ну, я теж у команді, — мовила Меґі, виборсуючи плечі з-під руки Шуван, яка намагалася втримати її. — Я знаю, що правда за Карлайлом. І не можу цього ігнорувати.
Шуван втупила у наймолодшого члена свого клану стривожений погляд.
— Карлайле, — сказала вона так, ніби вони були самі, не зважаючи на несподівану офіційність зібрання, на неочікуваний потік декларацій. — Я не хочу, щоб дійшло до бійки.
— Я теж, Шуван. Ти ж знаєш, що і я хочу цього найменше, — його вустами ковзнула півусмішка. — Мабуть, тобі слід зосередитися на тому, що справу слід довершити мирним шляхом.
— Тобі ж відомо, що це не допоможе, — заперечила вона.
Я згадала, як Роза та Карлайл обговорювали голову ірландського клану; Карлайл уважав, що Шуван має непомітний, проте потужний дар повертати все так, як хочеться їй, — хоча сама Шуван у це й не вірила.
— Але й нікому не завадить, — мовив Карлайл.
Шуван закотила очі.
— То мені просто варто уявити той результат, якого хочу я? — саркастично поцікавилася вона.
Тепер Карлайл відверто посміхався:
— Якщо ти не проти.
— Тоді моєму клану зовсім не потрібно робити гучні заяви, так? — відбила вона подачу. — Якщо можливості бійки навіть не існує, — вона знову поклала руку на плечі Меґі, пригортаючи дівчину до себе. Ліум, чоловік Шуван, при цьому стояв нерухомо й без жодного виразу на обличчі.
Майже всі в кімнаті, здавалося, були заінтриговані вочевидь жартівливою суперечкою Карлайла та Шуван, але ці не схотіли нічого пояснювати.
Отож на цей вечір драматичні промови скінчилися. Зібрання повільно розпорошилося — дехто вирушив на полювання, дехто збавляв час за Карлайловими книжками, або біля телевізора, або за комп’ютерами.
Едвард та ми з Ренесмою вирушили на полювання. Джейкоб не відставав від нас.
— Тупі п’явки, — бурмотів він собі під носа, коли ми вийшли надвір. — Вони гадають, що мають над нами якусь вищість, — він пирхнув.
— Вони будуть уражені, коли немовлята порятують їхні життя, правда ж? — мовив Едвард.
Джейк усміхнувся та стукнув його кулаком у плече:
— Гей, атож! Ще й як будуть!
Це було не останнє наше полювання. Всі ми запланували ще одне полювання ближче до того часу, коли очікували візиту Волтурі. Оскільки час не був точно визначеним, ми про всяк випадок вирішили провести кілька ночей на великій галявині — «бейсбольному полі», яке бачила у видінні Аліса. Єдине, що ми знали точно, то це те, що вони з’являться в той день, коли сніг затримається на землі. Ми не хотіли, щоб Волтурі занадто наближалися до міста, а Деметрі точно приведе їх туди, де будемо ми. Я міркувала, чиїм слідом він ітиме, і вирішила, що, певно, Едвардовим, адже мене він навряд чи зможе вистежити.
Полюючи, я думала про Деметрі, мало зважаючи на свою здобич а чи на кружляння сніжинок, які нарешті з’явились у повітрі, але швидко танули, не встигаючи осісти на кам’янистому ґрунті. Чи усвідомлює Деметрі, що йому не вислідкувати мене? І якими будуть його дії? Якими будуть дії Аро? Чи Едвард помилявся? Адже щодо мене було повно винятків, повно обхідних доріжок навколо мого щита. Все, що не стосувалося безпосередньо моєї свідомості, було вразливим: я була незахищена перед даром Джаспера, чи Аліси, чи Бенджаміна. Може, талант Деметрі теж працює по-іншому.
А тоді мені спало на думку дещо, від чого я похолоділа. Я впустила з рук напіввипитого лося просто на каміння. Сніжинки швидко випаровувалися навколо теплої туші з тихеньким шумом. Я безтямно витріщилася на власні закривавлені руки.
Едвард помітив мій стан і поквапився до мене, покинувши власну здобич невисмоктаною.
— Що сталося? — тихо запитав він, а очі його прочісували ліс навколо нас, шукаючи ознак загрози, яка наполохала мене.