Пообіддя було похмурим — потемніло так, мов уже прийшов вечір. Я мчала через мряку, не спускаючи очей із важких хмар. А раптом сьогодні випаде сніг? Чи затримається він на землі — так, як у Алісиному видінні? Едвард гадав, що у нас у запасі ще є два дні. А тоді ми станемо табором на галявині, щоб спрямувати Волтурі туди, куди хочемо ми.
Перетинаючи потемнілий ліс, я міркувала про свою останню поїздку в Сієтл. Мені здалося, я розгадала, чому Аліса спрямувала мене саме на ту пошарпану вулицю, куди приходили темні клієнти Дж. Дженкса. Якби я прийшла в другий його, легальний офіс, чи знала б я взагалі, що маю просити? Якби я познайомилася з ним як із Джейсоном Дженксом або з Джейсоном Скоттом, ліцензованим правником, чи змогла б я достукатися до Дж. Дженкса, який фабрикує фальшиві документи? Мені слід було пройти шлях, який ясно вказував, що я замислила незаконне. Це був ключ.
Вже зовсім стемніло, коли я, на кілька хвилин завчасно, заїхала на стоянку ресторану, ігноруючи послужливих швейцарів на вході. Я вдягнула контактні лінзи й увійшла всередину, щоб там зачекати на Джея. Незважаючи на поквапливість, із якою мені кортіло впоратися з моєю неприємною справою й чимшвидше повернутися назад до родини, Джей, вочевидь, намагався зберегти репутацію незаплямованою, тож мені здалося, що хуткий обмін на стоянці образив би його почуття.
За стійкою я назвала ім’я «Дженкс», і раболіпний метрдотель провів мене нагору в невеличку приватну кімнату, де у кам’яному коминку потріскувало полум’я. Він узяв у мене довгий — до литок — плащ кольору слонової кістки, котрий я вдягнула, щоб приховати сукню, яка, на думку Аліси, пасувала б для такого походу. Побачивши атласну коктейльну сукню перлинного кольору, він ахнув. Мені не вдалося приховати вдоволення — я й досі не звикла до того, що мене вважали вродливою всі, не тільки Едвард. На нетвердих ногах задкуючи геть із кімнати, метрдотель бурмотів уривчасті компліменти.
Чекаючи, я стала біля вогню та простягла пальці до полум’я, щоб хоч трохи нагріти їх перед неминучим потиском рук. Не те щоб Джей не здогадувався, що з Калленами щось явно не так, але таку звичку незле було б у собі виробити.
На якусь мить мені стало цікаво, що було б, якби я запхнула руку просто у вогонь. Яким би було відчуття, коли б моя плоть запалала…
Увійшов Джей і відірвав мене від похмурих думок. Метрдотель забрав у нього пальто, і стало видно, що я не єдина святково вбралася для цієї зустрічі.
— Вибачте за запізнення, — мовив Джей, щойно ми залишилися самі.
— Ні, ви саме вчасно.
Він простягнув долоню, й ми потисли одне одному руки; його пальці й досі були очевидно теплішими за мої. Але його це, схоже, не турбувало.
— Пробачте мені таку сміливість, але сьогодні ви просто сліпуча, місіс Каллен.
— Дякую, Джею. Будь ласка, кличте мене Беллою.
— Мушу зазначити, що з вами зовсім не так працюється, як із паном Джаспером. Не так… тривожно, — він нерішуче всміхнувся.
— Справді? А мені завжди здавалося, що присутність Джаспера, навпаки, заспокоює.
Його брови зійшлися на переніссі.
— Невже? — ввічливо пробурмотів він, явно не погоджуючись. Дивно. Що ж такого Джаспер міг заподіяти цьому чоловікові?
— Ви давно знайомі з Джаспером?
Він зітхнув, виявляючи ознаки занепокоєння.
— Я працюю з містером Джаспером понад двадцять років, а мій старший партнер знав його ще років п’ятнадцять перед тим… І він зовсім не змінився, — Джей ледь помітно скулився.
— Так, у цьому Джаспер дещо дивний.
Джей похитав головою, немов намагаючись відігнати тривожні думки.
— Може, присядете, Белло?
— Взагалі-то я трохи поспішаю. Мені ще треба буде подолати неблизький шлях додому, — говорячи це, я витягнула з сумочки грубенький білий конверт із його премією й простягнула йому.
— О, — вигукнув він, і в голосі його прозвучала нотка розчарування. Він запхав конверт у внутрішню кишеню піджака, навіть не перевіривши вмісту. — Я сподівався, ми хвильку побалакаємо.
— Про? — поцікавилась я.
— Ну, спершу давайте я передам вам усі ваші папери. Хочу переконатися, що ви всім задоволені.