Карлайл похитав головою і простягнув праву руку, мов їх і досі не відділяло близько ста кроків.
— Вам варто тільки торкнутися моєї руки, аби переконатися, що в мене такого й на гадці не було.
Хитрі очі Аро звузилися.
— Але ж чи мають значення твої наміри, любий Карлайле, зважаючи на твої дії? — він нахмурився, і обличчям його майнула тінь печалі — я не була певна, щира вона чи ні.
— Я не вчиняв того злочину, за який ви прибули мене покарати.
— Тоді вступися і дай нам покарати винних. Справді, Карлайле, ніщо б так не потішило мене, як можливість сьогодні зберегти твоє життя.
— Ніхто не порушував закону, Аро. Дозвольте мені пояснити, — і знову Карлайл простягнув руку.
Перш ніж Аро відповів, Гай майнув і став обіч нього.
— Стільки безглуздих правил, стільки непотрібних законів ти створив для себе, Карлайле, — прошипів біловолосий старець. — Як ти можеш захищати порушення справді вагомого закону?
— Закон не був порушений. Якби ви вислухали…
— Ми бачимо дитину, Карлайле, — рикнув Гай. — Не вважай нас дурнями.
— Вона не безсмертна дитина. Вона не вурдалак. Я можу легко це довести буквально за кілька секунд…
Гай обірвав його:
— Якщо вона не одна з заборонених, то чого ж ти зібрав ціле військо, аби захищати її?
— Свідків, Гаю, я зібрав свідків, так само як і ви, — Карлайл указав на люту зграю на краю лісу; дехто з них у відповідь загарчав. — Будь-хто з оцих наших друзів зможе розповісти вам правду про цю дитину. Або ж ви самі можете на неї поглянути, Гаю. Подивіться на рум’янець людської крові на її щоках!
— Фальшивий! — відтяв Гай. — Де наш інформатор? Нехай вийде наперед! — він почав обертати голову, допоки не угледів Ірину, яка ховалася за дружинами. — Ти! Вийди!
Ірина безтямно втупилася в нього, й обличчя її було як у людини, яка не цілковито прокинулася від нічного кошмару. Гай нетерпляче поклацав пальцями. Один із охоронців дружин ворухнувся й грубо поплескав Ірину по спині. Ірина двічі моргнула й повільно, мов сомнамбула, рушила до Гая. Зупинилася за кілька кроків, досі не відриваючи очей від сестер.
Гай подолав відстань між ними й ляснув її по обличчю.
Їй не могло бути боляче, проте в цьому жесті було щось жахливо принизливе. Це як дивитися, як хтось копнув собаку. Таня та Катя воднораз зашипіли.
Іринине тіло напружилося, очі її нарешті сфокусувалися на Гаї. Він тицьнув пальцем-пазуром у Ренесму (вона вчепилася в мою спину, а пальчики її досі були заплутані в Джейкобовій шерсті). Гай у моїх очах забарвився у червоний колір. З Джейкобових грудей вихопилося гарчання.
— Це та дитина, яку ти бачила? — вимогливо запитав Гай. — Дитина, яка не була просто людською?
Ірина перевела на нас погляд, уперше вдивившись у Ренесму відтоді, як ступила на галявину. Голова її схилилася набік, на обличчі читалося збентеження.
— Ну? — проричав Гай.
— Я… я не впевнена, — розпачливо відповіла вона.
Гаєва рука здригнулася, ніби він хотів удруге ляснути її по лицю.
— Що ти маєш на увазі? — запитав він — у його шепоті бринів метал.
— Вона не така, але гадаю, та сама. Я маю на увазі, вона змінилася. Ця дитина більша за ту, яку я бачила, але…
Лютий видих вилетів крізь Гаєві нагло вищирені зуби, й Ірина затнулася, не договоривши. Аро метнувся до Га я і, стримуючи, поклав йому руку на плече.
— Зберігай спокій, брате. У нас є час, щоб усе з’ясувати. Нема потреби квапитися.
З похмурим виразом на обличчі Гай обернувся спиною до Ірини.
— А тепер, люба, — промурмотів Аро теплим солоденьким голосом, — покажи мені те, що ти намагаєшся сказати, — і він простягнув руку до зніченої вампірки.
Ірина невпевнено взяла його за руку. Аро тримав її заледве п’ять секунд.
— Бачиш, Гаю, — мовив він, — як легко можна домогтися, чого нам треба?
Гай нічого не відповів. Краєчком ока Аро зиркнув на свою публіку, свій натовп, а тоді обернувся до Карлайла.
— Що ж, у наших руках, схоже, опинилася таємниця. Здається, дитина підросла. І водночас в Ірининій пам’яті збереглася безсмертна дитина. Цікаво.
— Саме це я і намагаюся пояснити, — сказав Карлайл, і з його зміненого голосу я вгадала, що він розслабився. Це була саме та зупинка, на яку ми покладали всі свої туманні надії.
Але я не відчувала полегшення. Я чекала, майже безтямна від люті, нових стратегічних ходів, які передбачав Едвард.
Карлайл знову простягнув руку.
Аро мить повагався.
— Я би радше отримав пояснення від особи, яка грає центральнішу роль у цій історії, мій друже. Чи не помилюсь я, сказавши, що це не ти спричинився до переступу закону?