— Не було жодного переступу.
— Хай там як, а я вислухаю кожну грань правди, — легенький, мов пір’їна, голос Аро потвердішав. — І найкращий шлях це зробити — отримати свідчення від твого талановитого сина, — він кивнув у напрямку Едварда. — Оскільки дитина тулиться до його дружини-перволітка, я роблю висновок, що без Едварда тут не обійшлося.
Звісно, йому потрібен був Едвард. Щойно він зазирне в Едвардову голову, одразу ж дізнається всі наші думки. Окрім моїх.
Едвард швидко обернувся, щоб поцілувати мене й Ренесму в чоло, уникаючи мого погляду. Тоді він перетнув засніжену галявину, поплескавши Карлайла по плечу, проминаючи його. Я вчула позаду тихеньке скиглення — Ренесмин переляк вихопився назовні.
Червона пелена, яка застилала від мене Волтурі, спалахнула ясніше. Я не могла дивитися, як Едвард самотою перетинає порожній білий простір, — але водночас і не могла допустити, щоб Ренесма бодай на крок наблизилася до наших ворогів. Суперечливі почуття роздирали мене; я застигла так нерухомо, що здавалося, кістки мої від зусилля просто потріскаються.
Я угледіла, як посміхається Джейн, коли Едвард перетнув невидимий кордон між нами, коли він був уже ближче до них, аніж до нас.
І все вирішила ота легенька самовдоволена посмішка. Лють моя досягла апогею — вона була дужчою, аніж жага крові, яку я відчула, коли вовкулаки прирекли себе на цю безнадійну війну. На язику я відчувала сказ — щира потуга прокочувалася моїм тілом, як накочуються хвилі прибою. М’язи мої напружилися, я діяла автоматично. Всією силою свого розуму я пожбурила щит, долаючи неможливу віддаль — через усе поле, вдесятеро далі, ніж мені коли-небудь вдавалося, — пожбурила, як спис. Від зусилля повітря з гавканням вихопилося з моїх грудей.
Щит вилетів із мене, як кулька чистої енергії, як ядерний гриб сталевого кольору. Він пульсував, мов живий, — я відчувала пульсацію з верхівки до країв.
Це й близько не нагадувало тепер еластичної тканини; в мить, коли гору взяла неприборкана, дика міць, я збагнула, що раніше сама стримувала себе: я чіплялася за власний щит у самозахисті, підсвідомо не бажаючи його відпускати. А тепер я випустила його на волю, і мій щит без жодних зусиль рвонув від мене на добрячих п’ятдесят ярдів, і на це знадобилося мінімальне зусилля. Я відчула, який він гнучкий — як іще один м’яз, покірливий моїй волі. Я штовхнула його, сформувавши з нього довгастий овал. І все попід прикриттям гнучкого сталевого щита раптом перетворилося на частину мене — життєві сили всього, що я затуляла щитом, я відчувала як крапочки яскравого жару, як сліпучі іскри світла, котре мене оточувало. Я метнула щит далі — на всю довжину галявини, і видихнула з полегшенням, відчувши Едвардове блискуче світло попід моїм захистом. Я притримала щит, так скорочуючи свій новий м’яз, аби він щільненько облягав Едварда — тоненькою, проте непробивною плівкою, яка відділяла його тіло від ворогів.
Минула заледве секунда. Едвард і далі прямував до Аро. Все цілковито змінилося, але ніхто не помітив вибуху, окрім мене. Зляканий смішок зірвався з моїх вуст. Я відчувала, як усі на мене поглянули, й зауважила, як Джейкобові великі чорні очі витріщилися на мене, мов на божевільну.
Едвард зупинився за кілька кроків від Аро, і я з деяким сумом усвідомила, що хоча б я, безперечно, і могла, я в жодному разі не повинна запобігти цьому обміну думками. Саме в цьому полягала наша мета: змусити Аро вислухати наш бік історії. Мені було заледве не фізично боляче це зробити, але я неохоче підтягнула до себе щит і лишила Едварда знову незахищеним. Бажання реготати випарувалося. Я вся зосередилася на Едварді, готова затулити його тої-таки миті, коли щось піде не так.
Едвардове підборіддя зверхньо задерлося, і він простягнув Аро руку з таким виглядом, немов робить йому велику честь. Аро, здалося, тільки зрадів такому ставленню, але його радість розділили не всі. Рената, тінь Аро, нервово затріпотіла. Гай нахмурився так, що ввижалося, його пергаментна, напівпрозора шкіра назавжди вкриється зморшками. Маленька Джейн показала зубки, а поряд із нею зосереджено прискалив очі Алек. Гадаю, він був готовий, як і я, діяти щомиті.
Аро подолав відстань без затримки — і справді, чого йому було боятися? Величезні тіні світло-сірих плащів — дужі бійці, як Фелікс, — стояли за кілька кроків од нього. Джейн своїм палючим даром могла жбурнути Едварда на землю, де він би звивався від болю. Алек міг осліпити й оглушити його, перш ніж він зробить крок до Аро. Ніхто не відав, що я маю силу зупинити їх, — навіть сам Едвард.