З безтурботною усмішкою Аро взяв Едварда за руку. Його повіки миттю склепилися, а далі плечі його зігнулися під тягарем інформації.
Кожна прихована думка, кожен маневр, кожен план — все, що Едвард чув у головах оточення за останній місяць, — усе зараз перетекло в голову Аро. А потім і давніші спогади: кожне видіння Аліси, кожна тиха хвилинка, проведена в родинному колі, кожна картинка в Ренесминій голові, кожен поцілунок, кожен доторк, яким ми з Едвардом обмінялися… Все це тепер належало також і Аро.
Я зашипіла від розпачу, і щит хитнувся від мого роздратування, огортаючи наші шереги.
— Заспокойся, Белло, — шепнула до мене Зафрина.
Я зціпила зуби.
Аро й далі проникав у Едвардові спогади. Едвардова голова теж похилилася, жили на шиї напнулися — він перечитував усе, що тільки-но прочитав у його голові Аро, а на додачу — реакцію самого Аро.
Ця двостороння, проте нерівна розмова тривала досить довго, тож навіть гвардія вже почувалася неспокійно. Тихеньке бубоніння прокотилося їхніми лавами, поки Гай не рикнув на них, вимагаючи тиші. Джейн хилилася вперед, наче не могла стриматися, а обличчя Ренати застигло від напруження. Якусь хвильку я досліджувала цей могутній щит, який здався мені лякливим і слабким; хоча вона приносила користь Аро, я була певна, що воїн із неї ніякий. Її задачею було захищати, а не воювати. У ній не було жаги крові. Хай яким новачком я була, та знала напевно, що якби йшлося про двобій із нею, я би стерла її з лиця землі.
Аро випростався, і я миттю змістила фокус; очі його широко розплющилися, в них плескався острах і сторожкість. Він не відпустив Едвардової руки.
Едвардові м’язи ледь помітно розслабилися.
— Бачите? — запитав Едвард, і його оксамитовий голос був спокійним.
— Так, бачу, справді, — погодився Аро, і — дивина — він був майже в захваті. — Маю сумніви, що є іще двійко серед смертних а чи безсмертних, хто здатен був би так чітко та ясно все побачити.
На обличчях вишколеної гвардії читалася така ж недовіра, яку почувала і я.
— Ти дав мені привід для міркувань, мій юний друже, — провадив Аро. — Це більше, ніж я очікував.
Він і досі не відпускав Едвардової руки, і Едвардова напружена поза свідчила про те, що він дослухається.
Едвард нічого не відповів.
— Можна мені з нею познайомитися? — запитав Аро майже благально, виявляючи несподіваний щирий інтерес. — Я й гадки не мав про існування такого, про при століття свого життя! Яка сторінка вписана в нашу історію!
— Що там таке, Аро? — гаркнув Гай, перш ніж Едвард устиг відповісти. Саме це запитання змусило мене взяти Ренесму на руки та притулити до грудей, захищаючи.
— Ти собі навіть уявити не можеш, мій практичний друже. Слід тобі хвильку поміркувати, що ту справедливість, заради якої ми сюди прибули, в цьому випадку неможливо застосувати.
Гай здивовано зашипів на його слова.
— Тихше, брате, — заспокійливо застеріг його Аро.
Це мало б видатися доброю новиною — саме на такі слова я сподівалася, саме в цю відстрочку смертного вироку ми майже не вірили. Аро вислухав правду. Аро визнав, що ми не переступили закону.
Але очі мої були прикуті до Едварда, і я зауважила, як напружилися м’язи у нього на спині. Я пригадала пораду Аро «поміркувати», яку він дав Гаю, і збагнула, що тут криється подвійне дно.
— То ти познайомиш мене зі своєю дочкою? — вдруге запитав Аро в Едварда.
Гай був не єдиним, хто зашипів у відповідь на такий поворот.
Едвард неохоче кивнув. Але ж Ренесма прихилила так багато сердець! Аро завжди видавався ватажком древніх вурдалаків. Якби він став на наш бік, чи зважилися б інші виступити проти нас?
Аро й досі стискав Едвардову долоню і зараз відповів на питання, якого ніхто з нас не вчув:
— Гадаю, в даному разі, зважаючи на обставини, компроміс цілком прийнятний. Зустрінемося на середині.
Аро відпустив його руку. Едвард обернувся до нас спиною, Аро приєднався до нього, цілком буденно закинувши руку Едвардові на плечі, наче вони були найліпшими друзяками: він не хотів розривати зв’язку з Едвардовою шкірою. Вони вирушили через галявину до нас.
Гвардія як один ступила за ним. Аро недбало здійняв долоню, навіть не глянувши на них.
— Стривайте, мої любі. Це правда, вони не завдадуть нам кривди, якщо ми прийшли з миром.
На це гвардія зреагувала відвертіше, ніж раніше: долинуло ричання й шипіння, але ніхто не зрушив із місця. Рената, тулячись до Аро ближче, ніж зазвичай, тривожно заскиглила.