Тепер нас відділяло заледве п’ятдесят ярдів — відстань, яку будь-хто з нас міг подолати стрибком за частку секунди.
Гай миттю почав сперечатися з Аро.
— Як ти можеш терпіти це приниження? Чому ти стоїш ти тут бездіяльно, перед лицем такого кричущого злочину, прикритого такою смішною олжею? — він застиг із руками, опущеними вздовж тіла, і пальці його перетворилися на пазурі. Цікаво, чому він просто не торкнувся Аро, щоб висловити свою думку? Чи ми зараз споглядаємо, як розвалюються їхні лави? Невже нам так пощастило?
— Бо все це правда, — спокійно відповів йому Аро. — Кожнісіньке слово — правда. Гляди, скільки там зібралося свідків, готових засвідчити, що вони бачили, як чудесна дитина підросла й подорослішала за коротенький проміжок часу, що вони її знали. І що вони чули, як пульсує тепла кров у її венах, — жестом Аро обвів усіх від Амуна до Шуван, які стояли на різних кінцях шереги.
Гай дивно зреагував на заспокійливі слова Аро — щойно прозвучало слово «свідки». З обличчя його зникла злість, а натомість запанував холодний розрахунок. Він зиркнув на свідків Волтурі, і на виду його була тінь… знервованості.
Я теж зиркнула на сердитий натовп — і збагнула, що це означення більше не пасувало. Жага діяльності змінилася на збентеження. У натовпі шелестіли приглушені розмови — усі намагалися втямити, що ж коїться.
Гай хмурився, він іще глибше занурився в думки. Його замислений вираз роз’ятрив полум’я моєї тліючої люті — він непокоїв мене. А що як гвардія діятиме за невидимим сигналом — точно як вони поводилися під час свого маршу? Я турботливо перевірила свій щит: він здавався таким самим непробивним, як і раніше. Я сформувала з нього низьке довгасте склепіння, яке цілком ховало нас.
Я відчувала гострі зблиски світла там, де стояли мої родичі та друзі, — кожен спалах мав свою особливість, і я подумала, що незабаром почну розрізняти їх. Я вже вирізняла Едвардове світло — воно було найяскравішим із-поміж усіх. Вільне місце довкола блискучих крапок непокоїло мене: якщо хтось із обдарованих Волтурі проникне попід щит, той не захистить нікого, окрім мене. Я відчула, як зморшки зібралися в мене на чолі, поки я обережно притягувала еластичну зброю ближче до себе. Карлайл стояв далі за всіх; я тягнула щит дюйм по дюйму, силкуючись огорнути ним його тіло якнайщільніше.
Мій щит радо співпрацював. Він тримав форму; коли Карлайл відступив, щоб стати ближче до Тані, еластична плівка рушила разом із ним, мов її притягувала його іскра.
Зачаровано я тягнула тканину за нитки й обвивала її довкруж кожної світляної плямки, яка позначала друга або союзника. Щит охоче прилипав до них і рухався разом із ними.
Минула заледве секунда, Гай і досі напружено міркував.
— Вовкулаки, — нарешті пробурмотів він.
У несподіваному нападі паніки я усвідомила, що більшість вовкулак лишилися незахищеними. Я була вже ладна розтягнути щит, аби затулити і їх, аж раптом збагнула, що, хай як це дивно, я відчувала їхні іскорки. Я з цікавістю потягнула щит на себе, поки Амун та Кебі, які стояли найдалі, не опинилися поза щитом разом із вовкулаками. Щойно вони опинилися за ним, їхнє світло погасло. Своїм новим чуттям я більше не відчувала їх. А вовки й далі видавались яскравими іскорками — точніше, частина з них. Гм-м-м… Я потягнула щит від себе, і щойно Сем опинився попід ним, усі вовкулаки засвітились ясними іскорками.
Мабуть, їхні свідомості були більше взаємопов’язані, ніж я собі уявляла. І коли вожак був попід моїм щитом, усі решта голови були захищені так само, як і його.
— А-а, брате… — Аро відповів на заяву Га я болісним поглядом.
— То ти захищатимеш і цю спілку, Аро? — вимогливо запитав Гай. — Діти місяця завжди були нашими ворогами зі світанку людства. Ми полювали на них і майже винищили в Європі та Азії. А Карлайл раптом заохочує дружні стосунки із цим вірусом — це безперечна спроба повалити нас. І так він зможе ліпше захищати свій збочений стиль життя.
Едвард голосно прочистив горло, і Гай послав йому палючий погляд. Аро поклав тоненьку, делікатну руку собі на лице, мов почувався засоромленим за поведінку древнього вурдалака.
— Гаю, зараз середина дня, — зауважив Едвард. І жестом показав на Джейкоба. — Отож це точно не діти місяця. Вони не мають жодного стосунку до ваших ворогів на другому кінці світу.