Найважчим поглядом дивився Гай — він розлютовано й недовірливо втупився у Катю та Ґарета, які лежали на снігу. Аро теж витріщався на цю парочку, і недовіра яскраво була написана на його обличчі. Він знав, на що здатна Катя. Він через спогади Едварда сам відчув її міць.
Чи розумів Едвард, що ж зараз відбувалося? Чи усвідомлював, що мій щит став потужнішим і трошки перевищив Едвардові сподівання? Чи гадав, що Ґарет навчивсь якось сам боротися з Катиним даром?
Гвардія Волтурі порушила дисципліну: вони всі зайняли войовничі стійки, схилившись уперед, готові вистрелити, як стиснена пружина, в ту-таки мить, коли ми нападемо.
Позаду них сорок три свідки спостерігали, і на обличчях застигли зовсім не такі емоції, з якими вони з’явилися тут. Збентеження перетворилося на підозрілість. Блискавичне знищення Ірини похитнуло їхню віру. Який такий злочин вона вчинила?
Оскільки миттєвого нападу з нашого боку, на який так розраховував Га й після своїх поквапливих дій, не сталося, свідки Волтурі задавалися питанням: а що ж тут відбувається? Аро кинув короткий погляд назад, і на якусь мить на обличчі його майнула досада. Надії, які від покладав на публіку, вельми підвели його цього разу.
Я вчула, як Стефан і Владимир радісно перешіптувалися, у захваті від незручності, яку почував Аро.
Аро, безперечно, найбільше переймався тим, як зберегти на голові білий капелюх, як висловилися румуни. Але я не вірила, що Волтурі полишать нас у спокої тільки для того, щоб урятувати свою репутацію. Щойно вони покінчать із нами, то, понад усякий сумнів, винищать і всіх своїх свідків, якщо вже на те пішло. І зненацька я відчула жалощі до цього натовпу чужинців, яких Волтурі привели поглянути на нашу публічну страту. Деметрі полюватиме на них, аж доки їх усіх також не знищать.
Заради Джейкоба та Ренесми, заради Аліси та Джаспера, заради Алістера, заради цих незнайомців Деметрі має померти.
Аро легенько торкнувся плеча Гая.
— Ірина була покарана на надання неправдивих свідчень проти цієї дитини… — (То ось яке на цей раз вони собі вигадали виправдання!) Він провадив: — Мабуть, нам слід повернутися до головного питання?
Гай виструнчився, і його обличчя знову застигло, стало непроникним. Він витріщався просто себе, наче нічого не бачачи. На диво, зараз його лице нагадало мені працівника, якого понизили на посаді.
Аро поплив уперед; Рената, Фелікс і Деметрі автоматично рушили за ним.
— Просто для дотримання процедури, — мовив він. — Мені потрібно переговорити з кількома вашими свідками. Протокол, самі знаєте, — він недбало махнув рукою.
Водночас трапилося дві речі. Очі Гая зосередилися на Аро, і легенька зловісна посмішка повернулася на вуста. Едвард зашипів, і руки його стислися в такі міцні кулаки, що здавалося, кісточки на пальцях зараз протнуть міцну, як алмаз, шкіру.
Мені відчайдушно кортіло запитати його, що коїться, проте Аро був так близько, що вчув би найтихіший шепіт. Я бачила, як Карлайл кинув стурбований погляд на Едвардове обличчя — і його лице теж закам’яніло.
Поки Гай вигадував безглузді звинувачення, раз у раз помиляючись, у нерозумній спробі запалити бійку, Аро, напевно, на думку спав значно ефективніший шлях.
Аро тінню проплив понад снігом аж у найдальший західний кінець нашої шереги і зупинився кроків за десять від Амуна та Кебі. Вовки, що були поряд, здибили шерсть, але не ворухнулися.
— Ах, Амуне, мій південний сусідо! — тепло мовив Аро. — Ти так давно не навідувався до мене!
Амун із переляку не міг поворушитися, і Кебі застигла, мов статуя, побіч нього.
— Це нічого не значить; я просто не помітив, як пролетів час, — пробурмотів він неслухняними вустами.
— Щира правда, — погодився Аро. — А може, в тебе була інша причина триматися оддалік?
Амун не відповів.
— Скільки часу забирає, щоб зорганізувати новачків у клан! Кому знати, як не мені! Мені пощастило, що в мене є підмога, яка порається з цією важкою справою. І я радий, що нові члени твого клану так добре в нього вписалися. Потіш мене і представ їм. Я переконаний, ти планував невзабарі навідатися до мене.
— Звісно, — сказав Амун таким безживним тоном, що неможливо було сказати, чи є там бодай дещиця сарказму чи переляку.
— Ну що ж, тепер ми всі разом! Хіба це не чудово?
Амун кивнув, його обличчя лишалося порожнім.
— Проте причина твого візиту сюди була не з приємних, на жаль. Карлайл викликав тебе за свідка?
— Так.
— І що ти можеш засвідчити для нього?