І тут туман врізався в стіну.
Я відчула це, тільки-но він торкнувся мого щита: він мав насичений солодкавий, нудотний смак. Це віддалено нагадало мені присмак новокаїну на язиці.
Туман поповз угору, шукаючи лазівки, слабкого місця. І не знаходив. Пальчики туману мацали все — тягнулися вгору й у боки, силкуючись пробитися всередину і водночас засвідчуючи неймовірну величину захисної мембрани.
В обох таборах обабіч розколини, зробленої Бенджаміном, вампіри хапали ротами повітря.
— Чудова робота, Белло! — стиха похвалив мене Бенджамін.
Моя усмішка повернулася на вуста.
Я бачила, як прискалив очі Алек, і на його обличчі уперше з’явився сумнів, бо туман поповз за роги мого щита, не чинячи жодної шкоди.
І тут я збагнула: я зможу! Певна річ, у їхньому списку я стаю головним пріоритетом, номером один із тих, хто має померти, але поки я тримаюся, ми маємо рівні шанси з Волтурі. У нас є і Бенджамін, і Зафрина, а в них не буде ніякої надприродної допомоги. Якщо я триматимуся.
— Мені доведеться дуже зосередитися, — шепнула я Едвардові. — Коли почнеться бійка, буде вельми важко втримувати щит довкола потрібних людей.
— Я нікого до тебе не підпущу.
— Ні. Ти маєш підібратися до Деметрі. До мене нікого не підпустить Зафрина.
Зафрина рішучо кивнула.
— Цього перволітка ніхто й пальцем не торкнеться, — пообіцяла вона Едвардові.
— Я би сама взялася до Алека та Джейн, але тут від мене більше користі.
— Джейн лишіть мені, — зашипіла Катя. — Їй слід самій спробувати, які на смак її ліки.
— А Алек завинив мені багато життів, але я вдовольнюся одним його, — проричав Владимир із другого боку. — Він — мій.
— Мені лишіть Гая, — рівним голосом сказала Таня.
Решта почали ділити між собою цілі, але дуже швидко їх перервали.
Аро, спокійно дивлячись на Алеків даремний туман, нарешті заговорив.
— Перш ніж ми голосуватимемо, — почав він.
Я сердито похитала головою. Мене стомила ця вистава. Знов мене почала палити жага крові, і я пожаліла, що від мене користі буде більше, якщо я не битимусь. Мені кортіло битися.
— Дозвольте нагадати, — провадив Аро, — що яким би не було рішення ради, тут не повинна спалахнути бійка.
Едвард рикнув — то був похмурий смішок.
Аро сумно поглянув на нього.
— Втратити будь-кого з вас — непростиме марнування життів. Але чи не найбільше це стосується тебе, юний Едварде, і твоєї дружини-перволітка. Волтурі радо прийняли би будь-кого з вас до своїх рядів. Беллу, Бенджаміна, Зафрину, Катю. Перед вами — широкий вибір. Зважте його.
Спроба Челсі похитнути нас безсило розбилася об мій щит. Аро пробігся очима по наших твердих поглядах, шукаючи ознак вагання. Судячи з виразу його обличчя, ознак не було.
Знаю, йому понад усе кортіло зберегти життя мені та Едвардові, уярмити нас так, як він збирався поневолити Алісу. Але ця війна занадто серйозна. Він не виграє, допоки я житиму. Я люто зраділа тому, що моя могуть не дає йому шансу не вбити мене.
— Отож, проголосуймо, — з очевидною неохотою промовив він.
Гай нетерпляче заговорив:
— Ця дитина — невідомо хто. Нема підстав вдаватися до такого ризику, щоб залишити їй життя. Вона має бути знищена, а також і всі, хто захищає її, — він очікувально всміхнувся.
Я силкувалася притлумити непокірливий крик у відповідь на його глузливу посмішку.
Марк звів байдужі очі; голосуючи, він дивився наче крізь нас.
— Я не бачу жодної безпосередньої загрози. Наразі дитина цілком безпечна. Ми можемо змінити своє судження згодом. Гадаю, нам слід піти з миром, — голос його був слабшим, ніж легесенькі зітхання його братів.
Ніхто з гвардійців і не збирався розслаблятися, вчувши його миролюбні слова. Не зникла й очікувальна посмішка Гая. Так наче Марк узагалі нічого не казав.
— Тепер мій вердикт буде вирішальним, — уголос міркував Аро.
Зненацька Едвард напружився.
— Так! — просичав він.
Я ризикнула зиркнути на нього. Обличчя його світилося тріумфом, якого я не могла пояснити, — такий вираз обличчя міг би бути у згубного янгола, що споглядає, як палає світ[20]. Прегарний і жахаючий.
Гвардія зреагувала тихим занепокоєним бурмотінням.
— Аро! — гукнув Едвард, майже заволав, і в голосі його була неприхована перемога.
Аро на мить завагався, оцінюючи цілком відмінний Едвардів гумор, перш ніж відповісти.
— Так, Едварде? Ти щось маєш…
— Можливо, — мило відповів Едвард, контролюючи своє непоясненне збудження. — Але спершу чи можу я роз’яснити один момент?