— О’кей, о’кей! — урвала я її. — Вибач! Я знаю, тобі було нелегко. Просто… просто мені тебе страшенно бракувало, Алісо! Ніколи так не чини зі мною більше.
Алісин мелодійний сміх наповнив кімнату, і ми всі усміхнулися, раді знову чути цю музику.
— Я теж сумувала за тобою, Белло. Отож пробач мені та спробуй задовольнитися тим, що сьогодні ти — супергерой дня.
Тепер уже сміялися всі, а я засоромлено заховала обличчя у косах Нессі.
Едвард продовжив контролювати кожну зміну намірів і впливу на ситуацію, яка розгорталася на галявині, заявивши, що саме мій щит змусив Волтурі тікати світ за очі, піджавши хвости. Я почувалася ніяково, бо всі витріщалися на мене. Навіть Едвард. Наче сьогодні вранці я виросла футів на сто. Я намагалася не зважати на виразні погляди, не зводячи очей зі сплячої Нессі та Джейкобового незмінного виразу обличчя. Для нього я назавжди лишуся просто Беллою — яке полегшення!
Але найважче було витримати погляд, який найбільше бентежив мене.
Не те щоб цей напівчоловік-напіввурдалак звикнув до мене в якійсь іпостасі. Він міг би й уважати, що я тут наліво й направо нападаю на вампірів і сцена на галявині була щонайзвичайнісінькою. Але хлопець не міг відвести від мене зіниць. А може, він дивився на Нессі. Від цього мені ставало ніяково.
Він не міг не зважати на той факт, що Нессі — єдина дівчинка його раси, що не є його сестрою.
Не думаю, що Джейкоб уже все зметикував. І я сподівалася, що до нього нескоро дійде. Бійок з мене вже досить.
Зрештою питання до Едварда вичерпалися, і загальна розмова розпалася на декілька маленьких бесід.
Я почувалася на диво змученою. Мені не хотілося спати, звісно, але з’явилося відчуття, наче день сьогодні був задовгий. Хотілося спокою, хотілося чогось звичного. Кортіло покласти Нессі в її ліжечко, кортіло відчути навколо себе стіни нашої маленької домівки.
Я поглянула на Едварда, і мені на мить здалося, що я здатна читати його думки. Я бачила, що він почувається так само. Він прагнув спокою.
— Може, заберемо Нессі…
— Мабуть, так буде найкраще, — швидко погодився він. — Я певен, що вчора вона погано спала вночі — згадай оте хропіння.
І він вишкірився до Джейкоба.
Джейкоб закотив очі й позіхнув.
— Довгенько я вже не спав у ліжку. Закладаюся, татко знетямиться від щастя, побачивши мене знову вдома.
Я торкнулася його щоки.
— Дякую тобі, Джейкобе.
— Та будь ласка, Белло, приходь іще. Та й ти сама це знаєш.
Він підвівся, потягнувся, поцілував Нессі у маківку, а тоді й мене. Останнім він пнув Едварда в плече.
— Побачимося завтра, приятелі. Відтепер, схоже, буде нудно?
— Я гаряче на це сподіваюся, — мовив Едвард.
Коли він пішов, ми встали; я підводилася обережно, щоб не потурбувати сон Нессі. Я була неймовірно щаслива, що вона так міцно спить. Так багато всього звалилося на її маленькі плічка! Їй час знову бути просто дитиною — захищеною, в безпеці. Отримати ще кілька років дитинства.
Думки про мир і безпеку нагадали мені про декого, хто без них не міг обходитися.
— Ой, Джаспере! — гукнула я, коли ми вже обернулися до дверей.
Джаспер сидів, затиснений поміж Алісою та Есме, цього разу видаючись центральною фігурою в родині.
— Так, Белло?
— Просто цікаво… чому Джей Дженкс перелякався на смерть, заледве вчувши твоє ім’я?
Джаспер гиготнув.
— Просто я з власного досвіду знаю, що деякі ділові стосунки краще мотивуються страхом, аніж грошима.
Я нахмурилася, пообіцявши собі, що відтепер переберу на себе ці ділові стосунки й порятую Джея від серцевого нападу, який уже не за горами.
Нас поцілували й обійняли, ми побажали на добраніч своїй родині. Тільки Науель поводився дивно: він так дивився нам услід, мов хотів попрямувати за нами.