— Стривай, — мовила я, охоплюючи його за плечі та притискаючись до нього щільніше. Я вивільнила одну ногу й обвила її довкола його пояса. — Тренування — суть навчання.
Він реготнув.
— Ну, ми вже непогано просунулися в навчанні, як гадаєш? Ти за останній місяць взагалі спала?
— Але ж у нас генеральна костюмована репетиція, — нагадала я йому, — а ми розіграли тільки деякі сцени. Нема часу на обережність.
Думала, він засміється, проте він не відгукнувся, а тіло його несподівано напружилось і застигло. Золото його очей, яке здавалося розплавленим, стужавіло.
Я пригадала власні слова — і збагнула, який підтекст вчувся йому в них.
— Белло… — прошепотів він.
— Будь ласка, не починай, — мовила я. — Ми ж домовилися.
— Ну, не знаю. Так важко зосередитися, коли ти отак зі мною. Я… я не можу нормально міркувати. Я не здатен себе контролювати. Ти можеш постраждати.
— Нічого зі мною не станеться.
— Белло…
— Ш-ш-ш! — я притисла свої вуста до його, щоб зупинити цей напад паніки. Це я вже чула неодноразово. Але йому не вдасться зламати нашу угоду. Не після того, як він наполіг, щоб ми спершу одружилися.
Він відповів на мій поцілунок, але вже за мить я відчула, що він не віддається поцілункам, як раніше. Турбується, весь час турбується. Як усе зміниться, коли йому вже не треба буде за мене турбуватися! Куди він діватиме свій вільний час? Доведеться пошукати собі нового хобі.
— Як твої ноги?
Він мав на увазі, чи не холонуть вони зі страху, тож я відповіла:
— Теплі, як із тостера.
— Справді? А ти не передумала? Ще не пізно все змінити.
— То ти так намагаєшся позбутися мене?
Він гигикнув.
— Просто хотів пересвідчитися. Не хочу, щоб ти щось чинила, поки не будеш абсолютно певна свого рішення.
— Я певна щодо тебе. А з рештою я впораюся.
Він повагався, і я вже міркувала, чи знову не бовкнула чогось зайвого.
— Впораєшся? — запитав він тихо. — Я не маю на увазі весілля — певен, його ти переживеш, незважаючи на всю свою малодушність, — але потім… Що буде з Рене, що буде з Чарлі?
Я зітхнула.
— Я скучатиму за ними.
Гірше, що вони скучатимуть за мною, — але я не хотіла підливати олії у вогонь.
— А як щодо Анжели й Бена, Джесики й Майка?
— За друзями своїми я також скучатиму, — я в темряві всміхнулася. — Особливо за Майком. О Майку! Як же я без тебе буду?
Едвард заричав.
Я засміялася, проте потім знову посерйознішала.
— Едварде, ми вже все це проходили. Я знаю, що будуть важкі часи, але я так хочу. Я хочу тебе, і хочу назавжди. Одного людського життя для мене замало.
— Назавжди заморожена у віці вісімнадцятьох років, — прошепотів він.
— Жіноча мрія, втілена в реальність, — підкуснула я його.
— Ніколи не змінишся… ніколи не зможеш зрушити з місця.
— А це що означає?
Він відповів дуже повільно.
— Пам’ятаєш, як ми сказали Чарлі, що одружуємося? І він подумав, що ти… вагітна?
— І ще подумав, що тебе варто застрелити, — докинула я зі сміхом. — Визнай, на якусь мить він замислився про таку можливість.
Він не відповів.
— Що таке, Едварде?
— Я б хотів… я б хотів, щоб тоді це виявилося правдою.
— Га? — видихнула я.
— Тим більше, що це таки могло виявитися правдою. У тебе була така можливість. І мені жахливо забирати в тебе цю можливість.
Хвилина в мене пішла на те, щоб оговтатися.
— Я знаю, що чиню.
— Звідки ти це можеш знати, Белло? Поглянь на мою матір, на мою сестру. Це не така легка жертва, як тобі може здатися.
— Есме і Розалія чудово почуваються. А якщо згодом виникнуть проблеми, ми можемо вчинити так, як учинила Есме, — всиновити.
Едвард зітхнув, і в голосі його забриніли зловісні нотки.
— Це не правильно! Я не хочу, щоб ти заради мене йшла на жертви. Я хочу тобі давати, а не забирати. Я не хочу красти в тебе майбутнє. Якби я був людиною…
Я затулила долонею йому вуста.
— Ти — моє майбутнє. І припини. Годі скиглити, бо я зараз покличу твоїх братів, щоб вони самі тебе забрали. Мабуть, тобі таки треба побувати на холостяцькій вечірці.
— Вибач. Я замучив тебе скигленням? Либонь, це все через нерви.
— То це в тебе від страху холонуть ноги?
— Не в тому сенсі. Я ціле століття чекав, щоб одружитися з тобою, міс Свон. Не можу дочекатися весільної церемонії, щоб… — він обірвав свою думку на півслові. — О, заради любові й усього святого!