Так, брате, а ось кепські новини. Чарлі з нею побалакав, вона дуже засмучена. Сказала, що захворіла. Карлайл утрутився в розмову й повідомив, що Белла підхопила якусь рідкісну південноамериканську хворобу. І тепер вона на карантині. Чарлі просто дуріє, адже навіть йому не дозволили її навідати. Він кричав, що йому байдуже, нехай навіть він сам захворіє, але Карлайл був непохитним. Жодних відвідин. Повідомив Чарлі, що ситуація критична, але він робить усе, залежне від нього. Чарлі вже кілька днів кипить, але набрався рішучості подзвонити Біллі тільки зараз. Бо сказав, що голос Белли по телефону сьогодні був іще сумнішим.
Коли Сет завершив оповідь, у думках запала глибока мовчанка. Ми всі збагнули, про що йдеться.
Отже, для Чарлі вона помре від дивної хвороби. Чи дозволять йому поглянути на тіло? Бліде, непорушне, бездиханне біле тіло? Звісно, йому не дадуть торкнутися холодної шкіри — адже тоді він може помітити, яка та пружна. Їм доведеться чекати, доки вона здатна буде тримати себе в руках, доки зможе втриматися й не повбивати і Чарлі, і всіх, хто прийде на похорон. Скільки часу на це піде?
Чи її поховають? А потім вона вибереться назовні сама — чи кровопивці прийдуть по неї?
Зграя мовчки слухала мої міркування. Я-бо значно ґрунтовніше обдумав ситуацію, ніж будь-хто з них.
Лі та я вибігли на галявину майже одночасно. Хоча вона, звісна річ, була певна, що на півморди обігнала мене. Вона присіла поряд із братом, а я підбіг до Сема й став по праву руч від нього. Пол позадкував, аби звільнити мені місце.
Моя взяла, — подумала Лі, проте я заледве розчув її.
Цікаво, чому тільки я стою на чотирьох? Шерсть здибилася в мене на загривку, випромінюючи нетерплячку.
То чого ми чекаємо? — запитав я.
Ніхто не відгукнувся, але я відчував їхнє вагання.
Гей, що таке! Угода ж бо порушена!
У нас немає доказів — може, вона і справді хвора…
ОЙ, Я ВАС ПРОШУ!
О’кей, непрямі докази досить вагомі. Але ж… Джейкобе, — Се-мові думки текли повільно, він вагався. — Ти дійсно прагнеш цього? Це єдино правильний вихід? Ми ж бо всі знаємо, що вона сама цього хотіла.
В угоді нічого не говорилося про вільний вибір самої жертви, Семе!
А вона жертва? Ти можеш її так назвати?
Так!
Джейку, — подумав Сет, — вони нам не вороги.
Хлопче, стули писок! Те, що ти з доброго дива вважаєш цього кровопивцю якимсь бісовим героєм і фанатієш від нього, не змінює закону. Вони наші вороги. Вони на нашій території. І ми їх виженемо. І мені байдуже, що колись тобі сподобалося битися на боці Едварда Каллена.
А що ж ти робитимеш, коли Белла битиметься на їхньому боці, Джейкобе? Га? — поцікавився Сет.
Вона вже не та Белла.
То саме ти готовий роздерти її?
Я мимохіть здригнувся.
Ага, ти не готовий. То що? Змусиш когось із нас це зробити? А тоді зачаїш зло на нього на решту життя?
Я не…
Звісно, що ні. Ти не дозрів до цієї битви, Джейкобе.
Інстинкт узяв гору, і я з гарчанням поповз уперед, просто на розбишакуватого вовка з пісочного кольору шерстю, який сидів у колі навпроти мене.
Джейкобе! — застеріг мене Сем. — Сете, стули писок на хвилю.
Сет кивнув великою головою.
Чорт забирай, що я проґавив? — подумки вклинився Квіл. Він на всіх парах нісся до місця збору. — Чув, що Чарлі дзвонив…
Ми готуємося до наступу, — відповів я. — Може, ти забіжиш до Кім і зубами витягнеш Джареда? Нам зараз знадобиться кожен.
Квіле, прямуй до нас, — звелів Сем. — Ми ще нічого не вирішили.
Я загарчав.
Джейкобе, мій обов’язок чинити якнайкраще для зграї. Я маю обирати те, що найліпше захистить вас усіх. Часи змінилися з тих пір, як наші пращури уклали угоду. Я… щиро кажучи, я не вірю, що Каллени становлять для нас загрозу. І ми всі знаємо, що тепер вони тут надовго не затримаються. Безперечно, тільки-но вони все владнають, то випаруються. І ми знову заживемо нормально.
Нормально?
Якщо ми кинемо їм виклик, Джейкобе, вони захищатимуться, і захищатимуться добре.
Ти злякався?
А ти ладен утратити брата? — Сем помовчав. — Чи сестру? — докинув він навздогін.
Я не боюся померти.
Я певен, Джейкобе. Саме тому я в першу чергу й вислухав твою думку з цього приводу.
Я втупився в його чорні очі. То ти збираєшся шанувати угоду, укладену нашими пращурами?
Я шаную нашу зграю. І чиню так, як для неї найкраще.
Боягуз.
Він напружився й вищирив зуби.
Досить, Джейкобе. Твою пропозицію не підтримали, — подумки голос Сема змінився — у ньому з’явився якийсь додатковий відтінок, якого я ніколи не міг ослухатися. Це був голос Вожака. Він поглядом зустрівся з кожним вовком у зграї.
Зграя не нападатиме на Калленів, якщо вони нас не спровокують. Дух угоди збережено. Бо вони не становлять загрози ні для нас, ні для людей у Форксі. Белла Свон зробила виважений вибір, тож ми не каратимемо своїх недавніх союзників за її власний вибір.
Атож, атож, — гаряче подумав Сет.
Здається, я звелів тобі стулити писок, Сете.
Ой! Вибач, Семе.
Джейкобе, а куди це ти зібрався?
Я вийшов із кола, прямуючи на захід, щоб нарешті обернутися до нього спиною. Хочу попрощатися з батьком. Очевидячки, мені не варто було тут так надовго затримуватися.
Джейку, тільки не це знову!
Помовч, Сете! — воднораз вигукнуло кілька голосів.
Я не хочу, щоб ти йшов від нас, — мовив до мене Сем — подумки його голос звучав м’якше, ніж перед тим.
То примусь мене зостатися, Семе. Забери мою волю. Зроби з мене раба.
Ти знаєш, що я цього не робитиму.
То й нема про що говорити.
І я побіг від них, женучи геть думки про те, що ж буде далі. Натомість я зосередився на спогадах про ті місяці, які провів у шкурі вовка, щоб усе людське витекло з мене, щоб у мені звір узяв гору над людиною. Жити в цю мить; їсти, коли голодний; спати, коли змучишся; пити, коли пече спрага; і бігти — бігти заради бігу. Прості потреби, просте забезпечення потреб. Простий біль, із яким легко боротися. Біль від голоду. Біль від холодного льоду під лапами. Біль від подертих кігтів, коли обід чинить опір. І кожному болю можна легко покласти край — зробити просту дію, яка приспить біль.
Це не те що бути людиною.
Та коли я наблизився до свого дому, то знову перекинувся на людську свою подобу. Мені слід було поміркувати на самоті.
Я розкрутив шорти й натягнув їх на бігу, наближаючись до будинку.
Мені вдалося. Я приховав свої справжні думки, і тепер для Сема запізно зупиняти мене. Зараз він уже не зможе мене почути.
Сем ухвалив дуже чітке рішення. Зграя не нападатиме на Калленів. О’кей.
Але він нічого не згадав про напад поодинці.
Сьогодні зграя ні на кого не нападатиме.
Тільки я сам.
РОЗДІЛ 9. ПРОКЛЯТТЯ! ХТО Ж ЗНАВ, ЩО БУДЕ ТАК
Насправді в мої плани не входило прощатися з батьком.
Урешті-решт, один дзвінок Сему — і кінець грі. Вони відріжуть мене від світу, змусять скоритися. Можливо, спровокують мене, навіть ранять — змусять мене вчинити дурницю, щоб Сем зміг застосувати владу вожака.