Портьє, темношкірий араб, сидів перед дощечкою з ключами й читав. Він настільки захопився книжкою, що підвів голову лише тоді, коли Голланд кахикнув. Знехотя перервав він своє читання і підійшов до перегородки.
— Та жінка, що капітан Сервен привів сюди, в якому номері? — поспитав Голланд.
Портьє наморщив лоба.
— Ви помилилися, мосьє. Те, що ви шукаєте, на іншій поперечній вулиці, з цього ж боку, якщо йти в напрямку мечеті.
Голланд дістав із горішньої кишені десятифранкового папірця й подав арабові.
— У мене для дами повідомлення від капітана Сервена.
Папірець зник у руках портьє. Він нерішуче поглянув нагору, куди вели сходи.
— Але мадам Перо не сама.
— Я знаю. З нею мій земляк. Тож який номер?
— Я вас не бачив, мосьє,— сказав араб і майже пошепки додав: — Вісімнадцятий.
Він піднявся сходами, пішов коридором. Кокосові доріжки приглушували кроки. Біля дверей під номером «18» зупинився. В кімнаті жодного звуку. Обережно повернув клямку. Двері зачинені. Оглянувся, відчувши себе безпорадним у довгому порожньому коридорі. Досі він ще був певен, що знайде можливість попередити земляка, та тільки тепер збагнув усю складність цього діла. Звичайно, Лауренц добре пам'ятав той вечір в Ель Хубсі. Не слід також недооцінювати цієї шльондри. Очевидно, вона ні на хвилину не відпускає його від себе. «Треба її усунути, — міркував Голланд.— Хоча б на чверть години».
Він постукав.
— Мадмуазель Перо?
Тихо.
Постукав сильніше.
В кімнаті клацнув вимикач.
— Що трапилось? — долинув заспаний жіночий голос.
— Даруйте, мадмуазель Перо, мосьє Сервен хоче негайно порозмовляти з вами. Він сказав, що це дуже важливо для вас.
— Хто?
— Мосьє Сервен!
— Хвилиночку, прошу!
Голланд приклав до дверей вухо. Він почув шепіт, але розібрати не міг ні слова. Заскрипів матрац. Кроки наближалися до дверей.
— Хто ви? — Жіночий голос пролунав зовсім близько.
— Мосьє Сервен послав мене. Я чекаю на вас унизу, мадмуазель.
— Момент!
Усе сталося блискавично. Двері враз розчинилися, і перед Голландом постала жінка. Сміючись, вона вхопила його за плечі й втягла в кімнату. Потім повернула ключ і зіперлась на двері. Сміх її затих. Повільно виймала вона руку з кишені халата. Голланд глипнув на дуло пістолета й збагнув, що допустився помилки. Обвів поглядом кімнату. Лауренца ніде не було.
— Ніякого мосьє Сервена я не знаю,— сказала Марта Перо спокійно.— Але, можливо, ви мені поясните, що все це означає? А руки покладіть на потилицю. Прошу!
Голланд подивився у вузький отвір дула і заклав за голову руки.
— Де Лауренц? — спитав він.
— Навіщо він вам? — Марга Перо подивилася повз нього, а він, стежачи за її поглядом, несвідомо опустив руки. Він відчув, що позаду стоїть Лауренц. Напевне, він заховався між шафою і віконним виступом.
— В нас удома існує така гра: «Деревце, деревце, обернися». Ти невчасно покинув цю гру, здається мені.— Лауренц упритул підійшов до легіонера.— Тобі забажалось ще одної лички на рукаві.
— Приберіть зброю! — зажадав Голланд.
Фред Лауренц тільки посміхнувся.
— Чоловіче, зрозумій, ти у пастці. Ця баба...
Далі Голланд не доказав. Потилицю різонув гострий біль. Чорна, як ніч, хмара, оповила його. Він упав долілиць. Лауренц підхопив його й поволік до крісла, посадив і засунув під мундир руку.
— Я вже злякався, що ти його порішила,— сказав він з полегкістю й подивився на Маргу.
Вона важко дихала.
— Легіонер з Ель Хубси! Він знайшов тебе. Ми повинні негайно змиватися.
— Ти впізнала його? — спитав він. Потім підійшов до вікна й випробував на міцність шнур біля штори.
— Це було не важко після того, що ти розповів мені. Я так злякалася, коли побачила його на дверях. Могла б убити його.
Лауренц поглянув на неї, ніби вперше її бачив. Подорожуючи разом по пустелі, він розказав їй усю правду. Німецький антифашист, утікач з Ель Параїсо, прагне потрапити на корабель і дістатися до Радянського Союзу. Загадок для неї більше не існувало. Лише про табун він не обмовився ні словом. І ось щойно ця жінка ради нього мило не стала вбивцею. Він поривався щось сказати їй, проте не міг висловити того, що відчував цієї миті. Одне було ясно для нього: любить він цю жінку і робитиме все, щоб не втратити її.
— У нього має бути ніж,— сказала вона і вклякнула біля непритомного. З його кишень вона видобула зброю, яку залишила при собі, потім портсигар, запальничку, хустину і складаного ножа. Ножа кинула Лауренцу. Той відрізав од штори шнур, і вони разом зв'язали легіонера. З хустини Лауренц намірився зробити кляпа, але Марга заперечила.