— Звісно, — підтакнув Байрон. — Мабуть, бути добрим — це найлегше ледарю.
— А я скажу, що він дуже скоро зіб’ється з пуття, — кинув Муні. — Аби тільки знайшовся такий, що навчив би, як це зробити.
— Що ж, рано чи пізно такий знайдеться, — розсудив Байрон. Обидва обернулись і глянули на купу тирси, де трудилися Крістмас і Браун. Перший — з понурим, лютим завзяттям, другий — з метушливою, геть зайвою запопадливістю, якою не зміг би навіть сам собі очей замилити.
— Напевно, — згодився майстер. — Та тільки якби я надумав збитися з пуття, то нізащо не взяв би його за вчителя.
Як і Крістмас, Браун прийшов на роботу в чому й був. Тільки, на відміну від напарника, згодом ходив у тому ж самому.
— Колись у суботу він виграє в кості якраз стільки, щоб купити новий костюм і щоб п’ятдесят центів у кишені бряжчали, — припустив Муні. — І в понеділок вранці ми його вже не побачимо.
Одначе Браун і далі ходив на роботу зодягнений у ту ж сорочку й комбінезон, у яких приїхав до Джефферсона, і далі програвав щосуботи весь тижневий заробіток, а може, й трохи вигравав, і вітав програші та виграші однаково дурнуватим сміхом, і далі жартував та баляндрасив з тими, що раз у раз його оббирали. Якось одного дня пішов поголос, що він виграв шістдесят доларів.
— Тільки ми його й бачили, — сказав хтось.
— Не знаю, — відповів Муні. — Шістдесят доларів — це не те. Якби було десять або п’ятсот, то, напевно, була б твоя правда. Але не шістдесят. Тепер він вважає, що непогано влаштувався тут, раз запопав стільки, скільки заробляє за тиждень.
І справді, в понеділок він прийшов у комбінезоні. Брауна і Крістмаса побачили біля купи тирси. За ними двома спостерігали з того дня, коли Браун влаштувався на роботу. Крістмас вганяв лопату в тирсу неквапно, розмірено, з силою, немовби сік зариту змію («або ж людину», — сказав Муні), а Браун знай вистоював, спершись на лопату, та й, мабуть, правив якісь побрехеньки чи анекдоти. Бо ж заходився сміхом, реготав, закинувши голову, тимчасом як його напарник працював з мовчазною неспадною люттю. Браун брався до роботи й хвилину-другу працював так само завзято, як і Крістмас, однак набираючи щораз менше тирси, аж поки лопата, літаючи по спадистій дузі, взагалі не доторкалася до купи. Тоді знову спирався на свій інструмент і, либонь, доводив до кінця те, що почав був торочити Крістмасові, торочити тому, хто, здається, й голосу не чує. Неначе напарник за милю від нього або ж говорить чужою, незнайомою мовою, думав Байрон. Бувало, у суботу ввечері їх обох бачили в середмісті — Крістмаса в ошатному, витриманому одязі з діагоналі, в білій сорочці та Брауна в новому костюмі — рудуватому, картатому з червоними смужками, в барвистій сорочці та в капелюсі — як у Крістмаса, тільки з кольоровою стрічкою. Браун теревенив і гиготав, голос його виразно звучав на весь майдан і відбивався луною, як ото в церкві гамір долинає, здається, звідусіль. Скидається на те, що старається показати, які вони з Крістмасом друзяки, думав Байрон. А Крістмас повертався і мовчки, понуро відходив од хай хоч якого невеликого гурту, оточеного відголосом Браунового пустослів’я. Услід рушав і сам базіка, далі патякаючи та гигочучи. Кожного такого разу робітники казали: «Що ж, у понеділок він не повернеться на роботу». Але щопонеділка він приходив. Це Крістмас перший кинув роботу.
Кинув її у суботу ввечері, не попередивши, по майже трьох роках. І не хто інший, як Браун, повідомив про це. Робітники були різного віку, сімейні й нежонаті, жили по-різному й по-всякому, але в понеділок усі як один виходили на роботу поважні, майже урочисті. Були серед них молоді, що суботніми вечорами пиячили, грали на гроші, навіть подеколи їздили до Мемфіса. Однак у понеділок вранці приходили на роботу тверезі й мовчазні, в чистих сорочках і комбінезонах, тихо чекали гудка й тихо ставали до праці, немовби в повітрі зависало щось святочне після неділі й, як заведено, веліло: хай там що хтось виробляв у свято, але в понеділок йому і личить, і належить прийти на роботу тихим і чистим.
Ось що робітники завжди помічали за Брауном. У понеділок вранці він з’являвся в тому самому заяложеному одязі, що й минулого тижня, і з заростом, який не знав бритви. Був галасливіший, ніж завжди, шумів і пустував, як десятилітня дитина. Тверезі й стримані люди вважали, що не годиться так поводитися. Дивилися на нього, як на голого або ж п’яного. Отож саме Браун сказав їм у понеділок, що Крістмас не працюватиме. Прийшов пізно, але це дрібниця. Не поголився, але це теж дрібниця. Поводився тихо. Якийсь час люди й не знали, що він уже на місці. В цю пору половина їх лаяла Брауна, причому дехто завзято. З’явився після гудка, відразу подався до купи тирси й заходився працювати, не сказавши нікому ані слова, не відповідаючи навіть тоді, коли хтось звертався до нього. І тоді робітники зауважили, що Браун сам, а Крістмаса немає.