Тремтячи, кваплячись з усієї сили, хлопчик слухняно вдягався. Обоє морочилися з малою одежиною, сяк-так натягаючи її. «Ось твої черевики, — сказав чоловік. — Візьми». Сівши на холодну підлогу, дитина стала взуватися. Тепер чоловік не торкався її, та все одно відчувалося, що він нагнувся й щось робить. «Теж черевики взуває», — подумав хлопчик. Помацавши, чоловік знову торкнувся його й поставив на ноги. Хлопчик не зав’язав шнурків, ще не навчився цього робити. Не сказав, що не зав’язав їх. Взагалі ані слова не зронив. Тільки стояв, а тоді його закутали з голови до ніг у щось таке, що, судячи по запаху, належало цьому чоловікові, й знову підняли. Двері відчинилися, роззявилися. Всередину увірвалося свіже, холодне повітря та світло вуличних ліхтарів. Було видно ці ліхтарі, голі фабричні стіни й високі бездимні комини на тлі зірок. Проти світла стальна огорожа виглядала, як стрій зголодованих вояків. Поки хлопчика несли через майданчик, ноги звисали й погойдувалися в такт, незашнуровані черевики бились об чоловікові литки. І ось вони удвох дісталися до брами й вийшли за огорожу.
На трамвай довелося чекати недовго. Якби хлопчик був старший, то зауважив би, як добре розрахувала час ця людина. Однак він нічого не помічав і не дивувався. Просто стояв на розі поруч чоловіка, в незашнурованих черевиках, закутаний по п’яти в пальто, з широко розплющеними круглими очима й зі спокійним, зовсім не заспаним обличчям. Підійшов трамвай, низка вікон. Спинився й деренчав, поки вони входили. Майже порожній, бо минула вже друга ночі. Угледівши незав’язані шнурки, чоловік зав’язав їх, а хлопчик спостерігав це, сидячи нерухомо, витягнувши ноги. До вокзалу було далеко, а в трамваї вже доводилося їздити, тож поки добулися до місця, малюк спав. Коли прокинувся, був уже день, вони їхали залізницею. У потязі він ніколи ще не подорожував, та ніхто про це не здогадався б. Сидів непорушно, як у трамваї, закутаний у пальто весь, крім голови та висунутих уперед ніг, спостерігаючи пагорби, дерева й корів. Ще не траплялося бачити, як ось таке пропливає за вікном. Помітивши, що він не спить, чоловік розгорнув клапоть газети й видобув їжу — скибки хліба з шинкою поміж них. «На», — сказав. Хлопчик узяв і заходився їсти, дивлячись у вікно.
Ані слова не зронив і геть не здивувався навіть на третій день, коли прийшла поліція й забрала його та цього чоловіка. Будинок, у якому вони тимчасово поселилися, нічим не відрізнявся від покинутого вночі: ті самі діти з іншими іменами, ті самі дорослі з іншими запахами; і причина того, що не можна залишитися в новому житлі, видавалася не вагомішою від причини, з якої довелося покинути старе. Однак хлопчик не здивувався, коли прийшли полісмени й наказали встати та одягтися, не вважаючи за потрібне пояснити, чому й куди тепер треба мандрувати. Напевно, він знав, що їде назад. Напевно, з дитячою прозорливістю одразу збагнув те, чого не розумів чоловік: таке не може й не буде тривати. І знову бачив у вагонному вікні ті самі пагорби, ті самі дерева, тих самих корів, та тільки з іншого боку, в іншому напрямку. Полісмен дав попоїсти. Такий самий хліб із шинкою, тільки вийнятий не з газети. Хлопчик зауважив це, та нічого не сказав. Мабуть, нічого й не подумав.
І ось він знову вдома. Напевно, гадав, що після повернення його покарають, причому не сподіваючись дізнатися, за який саме злочин. Адже давно вже засвоїв: діти можуть сприймати дорослих як дорослих, натомість ті не вміють сприймати дітей інакше, ніж як тих самих дорослих. Він уже забув історію із зубною пастою. Тепер уникав дієтсестри так, як місяць тому набивався їй на очі. Старався не потрапляти їй навіч, хоч давно забув причину цього, а невдовзі забув і подорож, бо так ніколи й не дізнався, що між першим і другим є якийсь зв’язок. Час від часу зринав спогад про мандрівку — невиразний, туманний. Але це бувало лише тоді, коли погляд падав на двері котельні й згадувався чоловік, який сидів там і спостерігав за хлопчиком, а тепер зник, не залишивши ані сліду, навіть плетеного стільця на порозі, як і всі, що були раніше. Куди він подівся — про те дитина не задумувалася, не завертала собі голови.