Гібридна агресія РФ є головною загрозою для національної безпеки України. Одночасне застосування противником конвенційних та неконвенційних засобів досягнення власних цілей, спрямованих проти суверенітету України, створює взаємно підсилювальний руйнівний ефект.
Анексія Криму, не визнана міжнародною спільнотою[1], поява на сході України непідконтрольних територій та формування на них незаконних квазідержавних утворень підривають основи конституційного ладу, порушують суверенітет та територіальну цілісність України.
Досвід російської агресії проти України демонструє, що поняття гібридної війни варто розглядати не тільки як новітній різновид ведення війн та новий тип воєнного конфлікту. Гібридну війну можна й доцільно кваліфікувати також як новітню форму глобального протистояння у сучасному безпековому довкіллі. Конфлікти, що палають або жевріють у різних точках земної кулі, стають ознакою глобального процесу гібридного протистояння. Такі події, як війна Росії проти України, війна в Сирії, конфлікти в Тихоокеанському регіоні, є виявами спільного процесу деструкції попередньої системи міжнародної безпеки і формування нових, ще не визначених форм спільного існування в умовах непевності й непередбачуваності.
У контексті подій, пов’язаних з гібридними війнами, маємо істотну зміну парадигм стратегічного мислення, одну з яких, притаманну російській політичній культурі, можна позначити як «геополітичну», тоді як для другої, властивої провідним державам Заходу, прийнятною є назва «глобалізаційна». Рано чи пізно глобалізаційна парадигма стратегічного мислення, пов’язана з процесами формування більш дієвих засад організації і підтримання світового порядку, отримає універсальне значення і домінуватиме у світовій політиці. Проте на сьогодні настанови геополітичного мислення зберігають серйозні позиції у міжнародних процесах, багато в чому внаслідок цинічної реанімації російською політичною елітою архаїчних стереотипів минулого.
Досвід російської гібридної агресії засвідчив, що феномен гібридної війни має два асиметричні модуси існування — матеріальний (фізичний) і дискурсивний. У військовому (матеріальному) вимірі російсько-український конфлікт є локалізованим, охоплюючи частину території України, натомість дискурс цієї гібридної війни набув глобального масштабу. Конфлікт інтерпретацій у вигляді зіткнення стратегічних наративів з протилежними версіями подій використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних дій.
Розгляд відмінностей у розумінні нових, “змішаних”, форм ведення бойових дій дозволяє поставити питання про наявність у сучасних підходах до гібридної війни принципово різних стратегічних перспектив, залежно від позиції сторін у конфлікті та їхніх цілей, а також про вплив позиції учасника конфлікту на формування стратегій протидії гібридним загрозам і гібридному нападу.
Міжнародне право має реагувати на зміни безпекової реальності у світі, на появу новітніх загроз. Після 11 вересня 2001 р. для правового визначення понять «війна» та «збройний конфлікт» стало необхідним враховувати специфіку поняття «війна з терором». Сьогодні, після агресії РФ проти України, у зв’язку з реаліями гібридної війни виникла потреба у дослідженні й уточненні семантики відповідних міжнародно-правових термінів і концептів.
Міжнародне безпекове середовище нині характеризується турбулентністю процесів у всіх сферах. Окремі недержавні актори перебирають на себе функції, притаманні раніше лише національним урядам та уповноваженим міжнародним організаціям (як-от монополія на застосування сили). Брак відповідальності у сфері міжнародних відносин та неефективність міжнародного права створюють умови для нових форм і видів агресії, які часто маскуються під виглядом демократичних інститутів.
Так, дедалі більшого поширення у світі набувають сепаратистські рухи. При цьому часто можна спостерігати штучне перебільшення чинників, що формують сепаратистську загрозу в країні, як із пропагандистською метою, так і для обґрунтування необхідності вжиття радикальних заходів. Як правило все це відбувається під впливом зацікавлених держав, які надають військову, політичну та інформаційну підтримку сепаратистам.