У встановленому законодавством порядку було прийнято рішення про проведення широкомасштабної антитерористичної операції, до якої були залучені підрозділи СБУ, МВС, новоствореної Національної гвардії України та інших складових сектору безпеки, а також Збройних Сил України.
Одними з основних чинників успішної протидії гібридній війні стали посилення контррозвідувального режиму, вжиття низки заходів з локалізації конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей, оперативна перебудова діяльності розвідувальних органів та Державної прикордонної служби України в нових умовах.
Фактично досвід протидії гібридній війні в Україні набувався, а форми реагування на відповідні загрози розроблялися або уточнювалися вже під час самої війни.
Ситуація як у районі проведення АТО, так і в інших регіонах країни поки що залишається складною і вимагає дедалі більших зусиль від українських спеціальних служб та правоохоронних органів щодо упередження загроз, викриття справжніх намірів противника, своєчасного виявлення та припинення розвідувальної, диверсійної, терористичної та іншої протиправної діяльності проти нашої держави.
Однією із суттєвих передумов російської гібридної агресії стала непослідовна, слабка та хаотична зовнішня політика України, т. зв. багатовекторність і часта зміна стратегічних орієнтирів. На тлі численних провалів на зовнішньополітичній арені найбільшою поразкою нашої держави стало ядерне роззброєння без належних гарантій безпеки внаслідок укладення Будапештського меморандуму 1994 р.
Ще однією поразкою зовнішньої політики України стала прив’язка міжурядової угоди «Про статус і умови перебування Чорноморського Флоту РФ на території України» до українсько-російського Договору про дружбу і співпрацю. Саме існування російського військового контингенту на території Криму створило зручні для російської сторони умови анексії півострова, у т. ч. стало маскувальним фоном для силових дій армії РФ в АРК, що забезпечували цей процес.
Багатовекторна політика, яку реалізовувало українське керівництво з метою пошуку балансу інтересів, разом із невизначеністю західної політики щодо країн т. зв. пострадянського простору зрештою перетворили Україну на буферну державу між європейською цивілізацією та сферою російського впливу, не давши змоги приєднатися до євроатлантичної системи безпеки і забезпечити захист в умовах зовнішньої агресії.
Ефективно протистояти заходам агресора у гібридній війні українському зовнішньополітичному відомству перешкоджали й внутрішні причини, пов’язані з відсутністю кардинальних реформ української дипломатії, яка досі залишається далекою від європейських критеріїв.
На сьогодні в Україні здійснено низку важливих заходів, спрямованих на нейтралізацію гібридних атак у сфері зовнішньої політики. Серед них — політичні рішення щодо відмови від багатовекторності зовнішньої політики та від позаблокового статусу. Визначено чіткий курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, його закріплено у нормативних документах — Законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики, Воєнній доктрині, Стратегічному оборонному бюлетені. Завершенням створення нормативної бази, яка визначає зовнішню політику України, має стати ухвалення Закону України про національну безпеку.
Необхідно також завершити реформи в МЗС України, забезпечити перетворення його на ефективне зовнішньополітичне відомство європейського зразка.
Узалежненість інформаційного (передусім у цифровому середовищі) простору України від РФ зробило нашу державу особливо вразливою перед російською інформаційною агресією.
Починаючи з 2007—2008 рр. РФ планомірно відбудовувала систему державної пропаганди, яка стала наслідком жорсткої боротьби російського уряду проти вільних медіа. Вперше цю систему було протестовано під час військової операції в Грузії, яка виявила обмежені можливості впливу Росії на міжнародне співтовариство. Це призвело до стрімкого збільшення видатків на іномовлення та на пропагандистську діяльність за кордоном.
Станом на початок російської агресії проти України російські медіа повністю «позбулися» своєї безпосередньої функції «інформувати», ставши виключно пропагандистським ресурсом російської влади.
Сьогоднішній глобальний інформаційний простір є породженням концепції вільних інформаційних потоків, що взяв гору над протилежною концепцією — «національного інформаційного суверенітету». Він сприяв формуванню «одномірної людини», як продукту формування розвиненого індустріального суспільства.