У межах НАТО створено Центр передового досвіду з питань стратегічних комунікацій, а проблематика протидії російській деструктивній пропаганді постійно залишається на порядку денному Альянсу. Певних важливих зусиль вжито і на національному рівні в США, Великій Британії, Фінляндії та Чехії. Створювані системи іномовлення, розвиток механізмів публічної дипломатії, становлення загальнодержавної системи стратегічних комунікацій мають стати важливим інструментом консолідації зусиль як держави, так і громадянського суспільства у процесі відбиття інформаційної агресії.
Ще одним виміром гібридної війни є пошкодження та перешкоджання відновленню функціонування критичної інфраструктури, у т. ч. з використанням методів диверсійної роботи, кримінального поводження, провокаційних інформаційних впливів тощо.
Досвід України щодо забезпечення захисту критичної інфраструктури свідчить, що зловмисні дії проти інфраструктури можуть бути стратегією нав’язування своїх інтересів, державою-агресором.
В умовах збройного етапу гібридної війни проблема руйнування інфраструктури набуває ще більшої гостроти. Затримка з її відновленням фактично відкриває шлях до скорочення тривалості життя населення на території руйнувань та створення еміграційного потоку.
Така ситуація зі всією гостротою ставить перед світовою спільнотою питання щодо формування міжнародного права у сфері захисту критичної інфраструктури та створення системи покарання тих, хто цілеспрямовано руйнує інфраструктуру життєдіяльності людини.
Спираючись на досвід України, можна виокремити особливості, притаманні сучасній гібридній війні, як-от:
— відсутність чітко визначених у часі меж, оскільки гібридна війна завжди має статус неоголошеної, тому момент її початку неможливо зафіксувати у часі, як і визначити кінцевий термін завершення;
— справжні цілі гібридної війни є нечіткими і не до кінця зрозумілими;
— гібридна агресія має багато операційних полів, дії на яких ведуться одночасно, непослідовно, асиметрично;
— кількість та вартість втрат, понесених усіма акторами, важко обраховується як внаслідок відсутності релевантних статистичних даних, так і через неможливість чіткого розмежування прямих і непрямих втрат;
— у структурі людських втрат, на відміну від традиційної війни, вагомою є частка цивільного населення, яке постраждало як від бойових дій, так і внаслідок різкого погіршення соціально-економічної, екологічної, епідеміологічної ситуації загалом;
— гібридна війна зумовлює внутрішньодержавні переміщення населення, масштаб яких є катастрофічним.
Сьогодні Україна є центром світової гібридної битви, виграти яку не можна. Світова гібридна війна ведеться у межах єдиного глобалізованого простору на фронтах, утворених лініями розподілу між зонами стабільності і безпеки, де панує закон і міжнародне право, та сферою невизначеності і політичного хаосу, де панує право сильного. Тому кожна країна, яка є активним чи пасивним актором світової гібридної війни, має визначити для себе спосіб існування в таких умовах (виживання, пристосування, трансформація і розвиток) та створити відповідну сукупність стратегій функціонування.
Слід констатувати, що головним наслідком трирічної боротьби з російською гібридною агресією стало те, що Україна довела свою цілковиту спроможність як держави, здатної захистити суверенітет і політичну суб’єктність. Політична мета нашого гібридного противника не досягнута і не буде досягнута. Але боротьба триває.
Сьогодні до державних доктринальних документів в Україні доцільно ввести поняття гібридного конфлікту, гібридної агресії та гібридних загроз. Водночас, держава як безпосередній об’єкт гібридної агресії — має забезпечити створення національної стратегії гібридної протидії з опорою на власні ресурси в усьому їх обсязі та з усіма складниками — військовими, людськими, економічними, політичними, дипломатичними, психологічними, гуманітарними, інформаційними.
Примітки
[1] Йдеться про Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 р., якою підтверджено суверенітет та територіальну цілісність у міжнародно визначених кордонах, невизнання законності будь-якої зміни статусу АР Крим та м. Севастополь на основі результатів загальнокримського референдуму 16 березня 2014 р., який не має законної сили.