[2] Одним із прикладів такої поведінки є позиція Німеччини. У 2005 р. канцлер Німеччини Г. Шредер підписав угоду про будівництво газопроводу по дну Балтійського моря («Північний потік — 1»), незважаючи на протести цілого ряду країн Центральної та Східної Європи, а також країн Балтії. У 2015 р. канцлер А. Меркель підтримала проект газопроводу «Північний потік — 2», незважаючи на застереження інших країн ЄС та посилаючись на те, що це комерційний проект і в ньому беруть участь приватні інвестори. У 2016 р., посилаючись на ініціативу німецького регулятора, Єврокомісія дозволила Газпрому використовувати газогін OPAL майже монопольно, фактично завершивши російський задум щодо обходу України за північним маршрутом.
[3] Швидкість зміни російської риторики стосовно Анкари (у випадку з російським винищувачем у небі Туреччини) або інформаційна атака щодо здатності німецької влади контролювати міграційні процеси (у випадку вигаданого викрадення та насильства над російськомовною дівчинкою Лізою) демонструють ефективність контролю та можливості пропагандистської машини Росії. А випадки кібератак проти німецького Бундестагу та польського уряду нічим не відрізняються від кібератак проти українських енергетичних компаній. Див детальніше: За кибератаками в Польше и ФРГ стоят связанные с РФ хакеры [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://dw.com/p/1FnDK
[4] Щорічне Послання Президента до Верховної Ради «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2016 році» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.president.gov.ua/news/shorichne-poslannya-prezidenta-do-verhovnoyi-radi-pro-vnutri-38077
Післямова
Вирушивши в дорогу, треба йти.
Якщо дуже кепсько — прискорити ходу.
Але не озиратися назад…
Україна перебуває в точці біфуркації, або перед своєрідним «моментом істини»
Нинішнє поширене, але від цього не менш хибне сприйняття ситуації як «затишшя» містить макронебезпеку. Насправді ми спостерігаємо лише зміну парадигми розгортання цього довгострокового конфлікту. Ба більше, формується тривожне відчуття «тиші перед бурею», особливо з огляду на ту активність, яку продовжує розгортати Росія на території «ДНР/ЛНР», а також Криму (про який багато хто регулярно забуває). Перспектива масштабних бойових зіткнень стає дедалі чіткішою.
При цьому наша методологічна основа аналізу ситуації багато в чому продовжує обертатися навколо концептів попередніх 25 років незалежності. Відмова від закостенілих і неефективних підходів відбувається дуже болісно, із серйозним відкочуванням до «звичної» для багатьох реальності.
Нинішній, вочевидь короткий, період — чи не остання можливість заново серйозно оцінити стратегічний контекст розгортання військово-політичної ситуації в Україні й навколо України, а також почати думати про те, якою може бути наша відповідь на нові виклики українській державності й національній безпеці.
І робити це ми повинні, виходячи не з наших абстрактних припущень про реальність, а беручи до уваги той факт, що «велика війна», до якої чимдалі наполегливіше готується і яку провокує Росія, цілком може стати реальністю.
Ми повинні чітко розуміти, що для України воєнна загроза з боку Росії не зникне ніколи. Причому ймовірність зростання цієї загрози (і перехід її до активної фази) тим вища, чим менш успішною буде робота Росії із дестабілізації України іншими методами.
Питання в тому, чи готові ми визнати реальність війни і готуватися до неї повноцінно. Тим більше, що до всього додається ширша й важливіша проблема, з якою ми стикаємося вже зараз, — міжнародний контекст російсько-української війни.
Однак, навіть визнаючи високу ймовірність масштабної війни, ми повинні пам’ятати про два принципових моменти.
Перший. У випадку прямої масштабної воєнної агресії РФ проти України наші шанси вистояти в ній мінімальні. Наші потенціали настільки різні, що очікувати іншого складно. Принаймні це справедливо за нинішнього стану українських Збройних Сил та їх військово-технічного забезпечення. Наше завдання — максимум (знов-таки — з огляду на нинішній реальний стан ЗСУ) — завдати противникові максимальних втрат, сповільнити його рух (аби дочекатися допомоги з боку наших союзників, якщо вони захочуть її надати) і зробити його подальше просування, утримання території дуже дорогим задоволенням.