Міжнародна безпека — система міжнародних відносин, що заснована на дотриманні усіма державами загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, виключає вирішення спірних питань і розбіжностей між ними за допомогою сили або загрози.
Національні інтереси — життєво важливі потреби людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет і добробут України, її прогресивний демократичний розвиток.
Національні цінності — основоположні матеріальні, інтелектуальні та духовні надбання народу України, визначальні умови існування та розвитку людини, суспільства і держави.
Операції зі стабілізації — різні військові місії, завдання і заходи, що проводяться для підтримки або відновлення безпечного і надійного середовища, забезпечення необхідних державних послуг, реконструкції критичної інфраструктури, а також гуманітарної допомоги.
План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ НАТО) (англ. Membership Action Plan (MAP) — програма дій для країн-кандидатів у члени організації, яка реалізовується на основі індивідуального діалогу з країною-кандидатом та передбачає надання порад, допомоги і практичної підтримки залежно від індивідуальних потреб країн, що прагнуть вступити до Альянсу.
Постконфліктна (деокупована) територія — частина території, на якій відбувався збройний конфлікт та яка була звільнена. Для такої території характерні дестабілізація економічної ситуації, руйнування виробничої, транспортної, енергетичної, соціальної інфраструктури, житлового фонду, відтік населення, деурбанізація та знелюднення сіл, зниження рівня зайнятості та доходів населення. Для відновлення нормального функціонування постконфліктної (деокупованої) території необхідне застосування спеціальних режимів господарської діяльності. Наразі в Україні це частина території Донецької та Луганської областей, на якій з весни 2014 року відбувався збройний конфлікт та яка була звільнена влітку 2014 року.
Право вето в Раді Безпеки ООН — право вето (заборона особи або групи осіб, яка накладається в односторонньому порядку для заблокування прийняття того чи іншого рішення певним органом), яким володіють п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН (Велика Британія, Китай, Росія, США та Франція). Воно дозволяє постійним членам Ради відхиляти проект будь-яких резолюцій ООН, незалежно від рівня загальної підтримки, якою користується цей проект. Право вето не поширюється на голосування з процедурних питань.
Пропаганда — поширення інформації, фактів, аргументів, чуток, напівправди або брехні з метою впливу на думки, емоції, ставлення чи поведінку певної групи для отримання прямої чи опосередкованої вигоди замовником[11].
Світова гібридна війна (СГВ)[12] — новітнє глобальне міжнародне протистояння, що виникає в умовах сучасного геополітичного устрою, боротьба за домінування і впливи, яка ведеться силами держав, їх коаліцій та позадержавними акторами. СГВ передбачає руйнування існуючої глобальної політичної системи та міжнародно-правових механізмів її забезпечення в умовах світового хаосу. На відміну від традиційного типу війн, включно із т. зв. холодною, зумовлених загостренням суперечностей великих держав та боротьбою за поділ світу на сфери впливу, СГВ ведеться у межах єдиного глобалізованого простору на фронтах, утворених лініями розподілу між зонами стабільності і безпеки, де панує закон і міжнародне право, та сферою невизначеності і політичного хаосу, де панує право сильного. СГВ ведеться із одночасним застосуванням конвенційних збройних методів і засобів нетрадиційного насильства (іррегулярного, дезорганізаційного, включно зі сферою кібербезпеки, терористичного, кримінального тощо) на різних операційних просторах — військовому, розвідувально-диверсійному, психологічному, дипломатичному, політичному, інформаційному, економічному, соціальному, фінансовому, інфраструктурному, енергетичному тощо. В умовах СГВ відбувається перетворення на зброю традиційно невійськових засобів силового впливу, що спрямовуються на руйнування життєво важливих систем противника, та об’єднання їх на цій підставі з власне військовими методами ведення війни.
Сили оборони — Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні та розвідувальні органи, в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави[13].