Стратегічне мислення — особливий тип мисленої діяльності, що поєднує аналіз наявної ситуації та можливостей її розвитку з прогнозуванням та проектуванням майбутнього згідно з визначеними цілями. Отже, для побудови ефективної стратегії необхідно створити більш або менш детально пророблену раціональну уявну модель бажаного майбутнього, відповідно до якої плануються окремі етапи та заходи, прораховуються необхідні ресурси та організуються відповідні дії.
Якщо на Заході майбутнє міжнародної безпеки бачать у категоріях глобалізованого світу, в якому протидія сучасним загрозам вимагає координації зусиль усіх держав, то керівництво РФ схиляється до геополітичної парадигми, коли питання безпеки вирішуються за зонами відповідальності багатополюсного світу.
У геополітичній парадигмі, якою здебільшого керується російська влада, домінує ідея уявного світового порядку, який забезпечується балансом сил великих держав. Російська зовнішньополітична ідеологія визнає лише США, КНР та РФ — держави, які мають значні збройні сили з великим ракетно-ядерним потенціалом. Решта країн мають бути включені в ту або іншу сферу впливу або на їх теренах ведеться боротьба за домінування. Будь-яке посягання з боку іншої великої держави на посилення своїх впливів у «чужій» сфері домінування означає «експансію», «ущемлення національних інтересів», тобто розглядається як агресивний крок, що вимагає відповідного реагування, включно із застосуванням збройних сил.
Слід визнати, що за такою логікою здійснювалася міжнародна політика часів біполярного протистояння США та СРСР. Кризи у відносинах між двома великими супердержавами містили загрозу світової війни, що потребувало домовленостей для її запобігання та зниження порогу нестабільності. Глобальна політика мала пріоритетом інтереси великих держав, тоді як інтереси інших частіше за все не брали до уваги. Міжнародне право та міжнародні інституції з питань підтримання миру і стабільності виглядали більше допоміжними, які можуть бути задіяні лише за домовленістю великих держав.
Певного нового виміру геополітичній парадигмі надають уявлення про нездоланність суперечностей багатополярного світу або зіткнення цивілізацій як джерел глобальних конфліктів. Такі уявлення все ще перебувають у межах конфронтаційних стереотипів бачення міжнародних відносин, коли конфлікт систем цінностей не зникає з порядку денного світового розвитку, а лише набуває іншого виміру.
Насправді ціннісні системи сучасного глобалізованого світу і Кремля — різного порядку: йдеться не про зіткнення або конкуренцію різних цивілізаційних моделей, а радше про зіткнення сучасного варварства і цивілізації у широкому сенсі.
Не можна заперечувати, що й на сьогодні кожна з великих потуг має свої інтереси у світовому просторі та намагається їх реалізовувати, враховуючи сили та потенціал могутності інших впливових акторів. Це означає, що до певної міри уявлення традиційної геополітики спрацьовують і в сучасному світі. Але в останні десятиліття, після ліквідації одного з полюсів конфронтації та включення нових пострадянських держав у світову політичну систему, набуває ваги інша тенденція, коли підтримання принципів світового порядку відбувається переважно шляхом домовленостей та компромісів ключових акторів міжнародної безпеки, їх співпраці з іншими державами у форматі міжнародних організацій. Замість політики геополітичної конкуренції та балансу сил можна очікувати істотної зміни парадигми стратегічного мислення, як цього вимагають, зрештою, сучасні потужні процеси глобалізації.
Формування нової стратегічної парадигми значною мірою зумовлене тим, що за останні десятиліття умови функціонування міжнародного безпекового середовища істотно змінилися.
Сучасний світ рухається і розвивається на принципово інших засадах згідно з нормами і законами глобалізації, шляхом формування світової економічної і політико-правової системи, в якій кожна держава може отримати свій шанс на динамічний розвиток.
Загальною тенденцією розвитку людської цивілізації є спрямування до організації глобальних систем продуктивної діяльності, пов’язаної із універсальними моделями комунікації. Формування сучасної світової політичної системи неможливе без утворення відкритого простору міжнародного спілкування якісно нового рівня.