Процеси у сфері міжнародної політики та безпеки, які відбуваються, зокрема, на Європейському континенті та в оточуючих регіонах, є наслідком глибинних трансформацій соціально-економічного устрою і світового ладу відповідно до сучасного етапу цивілізаційного розвитку людства, який пов’язують з феноменом глобалізації.
Сутністю сучасних процесів глобалізації є формування світової економічної системи з високим рівнем взаємопов’язаності економік окремих держав та регіональних інтеграційних підсистем. Вільне пересування робочої сили, капіталів, товарів та послуг, розвиток систем комунікації робить кордони між державами дедалі умовнішими. Співробітництво і кооперація стають більш вигідним засобом у відносинах між державами, ніж конфронтація і конфлікти.
В умовах, коли перед багатьма країнами стоять завдання економічної і соціальної модернізації, пошук нових схем співробітництва спрямований на створення більш ефективних економічних структур, що відкривають нове поле можливостей, сприяють розробці масштабних міжнародних проектів. У сучасній системі світового порядку активно формуються нові, складні та багатовимірні моделі міжнародної взаємодії.
У розвитку світової економіки останніх десятиліть набувають ваги процеси інтеграції, які визначають напрями і пріоритети сучасного стану глобалізації господарського життя, формують середовище глобальної конкуренції і впливають на усвідомлення перспективних інтересів країн і регіонів світу.
Зокрема, процеси глобалізації привели до розуміння необхідності формування єдиного європейського соціально-економічного і політичного простору на основі демократичних цінностей та прогресивних моделей розвитку. Попри всі внутрішні суперечності, європейські інтеграційні процеси утворили потужне ядро динамічного поступального розвитку, до якого дедалі більш тяжіють країни — сусіди ЄС.
Але ті ж самі процеси стимулюють зростання ліній напруженості у регіонах європейського оточення, які можна позначити як простір глобалізаційної невизначеності, простір, де поглиблюються суперечності між усталеними і застарілими формами соціально-економічного і політичного життя та більш досконалими сучасними моделями їх організації, побудованими на демократичних і ліберальних цінностях.
Продовжує поглиблюватися розкол світу на два простори, один з яких більш-менш успішно модернізується і рухається великими кроками вперед, а в іншому, де сучасний прогрес не має значних досягнень, панують бідність та відсталість. Дивергенція між ними значною мірою пояснює поляризацію світової системи на зону відносного миру, стабільності й процвітання та зону хаосу, нестабільності й економічної стагнації. Власне, існування останнього простору і живить моделі політичного мислення, притаманні минулому століттю.
Боротьба за ресурси, які становили один з головних мотивів традиційної геополітики, втрачає сенс, коли ці ресурси можна придбати на вільному ринку. Вирішальним ресурсом, головною рушійною силою прогресивного розвитку стають інформація, виробництво і використання знань. Завдяки новітнім технологіям, очікуваний у перспективі кількох десятиліть перехід економіки і транспорту на екологічно чисті джерела енергії дасть змогу зовсім відмовитися від споживання нафти та атомної енергетики. Як наслідок, країни, що будують уявлення про власну могутність на основі постачання ресурсів, дуже скоро чекає велике розчарування.
Локальні конфлікти, що виникають на етнічному або міжконфесійному ґрунті, не могли б набути загрозливих масштабів без постійної зовнішньої підтримки. Місцевий сепаратизм, який стає знаряддям імперської політики зовнішніх сил, перетворюється на один із провідних чинників продукування та підтримки нестабільності. Невирішеність конфліктних ситуацій, їх штучне «заморожування», постійна ескалація напруженості обумовлює посилення інших загроз. Водночас геополітичне мислення, орієнтоване на посилення впливів власної держави шляхом дестабілізації сусідніх країн, може отримати і зворотну реакцію, оскільки хаос має тенденцію до розповсюдження у максимально можливому просторі.
Відповідно до цих тенденцій формуються стратегічні уявлення про бажаний світовий порядок як усталену і внормовану систему відносин та поведінки держав, в якій сила має бути підпорядкована праву, тобто систему, де будь-які аспекти взаємин, включно із силовими, мають регулюватися певними, цілком прозорими й визначеними нормами.