Необхідною умовою збереження світового порядку є підтримання міжнародної безпеки і стабільності. У реаліях сучасного світу зберігається потреба протидії негативним наслідкам суперечливих світових процесів, загостренню міждержавних суперечностей, врегулювання конфліктних ситуацій тощо. Національного рівня безпеки недостатньо для попередження і подолання сучасних загроз.
Це вимагає вдосконалення міжнародних механізмів боротьби із сучасними загрозами, включаючи за певних умов і зовнішнє збройне втручання. Але якщо у форматі геополітичної парадигми таке втручання було обумовлене інтересами та бажаннями великої держави, яка наводила «порядок» у власній сфері впливів, то глобалізаційний підхід побудований переважно на міркуваннях щодо захисту прав людини і спирається на діючі міжнародні правові механізми.
Ізоляціонізм та різноманітні форми його прояву, такі як автаркія, класичні форми нейтралітету, відмова від адекватних дій щодо зовнішньої агресії і від урахування небезпеки певних внутрішньополітичних процесів у сусідніх країнах, є невиправданими у форматі глобалізаційної парадигми і з погляду власних національних інтересів. Такі форми приховування та уникнення загроз в умовах глобалізованого світу не лише не забезпечують надійного захисту від них, а й створюють додаткові проблеми. Однак саме цими мотивами керуються певні політичні сили в європейських країнах, намагаючись якнайкраще ізолювати себе від проблем навколишнього світу задля власного комфорту.
Крім необхідності пошуку колективних форм гарантування безпеки на глобальному рівні, сучасний світ накладає на всіх його суб’єктів і особливу відповідальність. Ігнорування негативних та загрозливих тенденцій, що відбуваються в одному регіоні, рано чи пізно, але неминуче призводить до виникнення цих процесів біля власних кордонів або безпосередньо в країні. Тож сучасна держава, яка прагне називатися відповідальною, не може уникати викликів глобалізованого світу, прикриваючись тими або іншими причинами — географічними, політичними, економічними, а має сприймати їх і знаходити адекватні відповіді.
Можна слушно й аргументовано піддавати критиці загальну зовнішньополітичну концепцію Б. Обами, побудовану на «перезавантаженні відносин» із ключовими силами у світовій політиці. На думку багатьох політичних аналітиків, на сьогодні така політика не виправдала покладених на неї сподівань. Але не можна не визнати, що ця модель більше відповідає настановам стратегічного мислення, що закладені у глобалізаційній парадигмі.
Політичні аналітики та діячі часто нарікають на прорахунки політики США у Сирії та недостатньо ефективну, на їх погляд, протидію російській агресії проти нашої держави. Однак слід визнати, що обрані США та європейськими партнерами засоби стримування агресора у вигляді економічних санкцій та дипломатичної ізоляції видаються більш прийнятними у реаліях сучасного світу, ніж грубе силове втручання, хоча останнє й може бути більш ефективним у короткому часі.
Примітка
[1] Щодо назви війни РФ в Україні див.: Racz A. Russia’s Hybrid War in Ukraine: Breaking the Enemy’s Ability to Resist. Filia Report, 43 / The Finnish Institute of International Affairs. — Helsinki, 2015. — P.40—44.
[2] Див., наприклад: Renz B., Smith H. Russia and Hybrid Warfare: Going beyond the Label. Report 1/2016 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://vnk.fi/en/government-s-analysis-assessment-and-research-activities
[3] Hunter E., Permik P. The Challenges of Hybrid Warfare [Електронний ресурс] / International Centre for Defence and Security, Analisis. —Tallinn, 2015. — Режим доступу : http://www.icds.ee
[4] Неклеса А. Гадкие лебеди. О гибридной войне, сложном мире и чёрных лебедях над Донбассом /ИНТЕЛРОС/СИНЛА №3. — М. : ИНТЕЛРОС—Интеллектуальная Россия, 2015. — С. 4.
[5] Див. Palmer, D. A. R. Back to the Future? Russia’s hybrid warfare, revolutions in military affairs, and Cold War comparisons // Research Paper (Research Division — NATO Defense College, Rome). — October 2015. — № 120. — Р. 3—4.
[6] Див. Pustorino P., Venturi P. NATO’S Evolution: from Conventional to Hybrid Warfare // Anno Accademico (Siena Un.). — 2014/2015. — P. 134—135.
Розділ 3. Сфери гібридної війни
За загальною редакцією Яблонського В.М.
АВТОРИ: Войтовський К.Є. (3.1), Зубченко С.О. (3.1), Кисельов С.С. (3.1), Місюра А.О. (3.1), Резнікова О.О. (3.1), Черненко Т.В. (3.1), Розумний М.М. (3.2), Базилюк Я.Б. (3.3), Шаров О.М. (3.3), Суходоля О.М. (3.4), Михайличенко К.М. (3.5), Ожеван М.А. (3.6).
Це поширена помилка — розпочинати війну з дій