Художник Н. А. Касаткін, який жив у Олександрівську-Грушевському 1894 р., так описав свої враження від міста: «Містечко дуже брудне, а головне — запорошене. Туди й сюди між чорним містом і чорними шахтами снують чорні чоловіки, жінки й діти»[53]. Вся картина була чорною. Схоже враження залишилося 1917 р. і в гостя з недалекого Каменська:
«Шахтарі в навколишніх районах жили дуже вбого... У цьому шахтарському селищі все було чорне, навіть улітку. Грязюка на вулицях була чорнюща, як рідка сажа після проливного дощу, і така глибока й густа, що не тільки перехожі, а й коні ледве витягали з неї ноги. Обличчя людей і їхніх дітей також були чорні, бо мила не було. Вони жили в маленьких примітивних халупах, в яких кишіли комахи»[54].
Умови майже не змінилися й після Жовтневої революції. Віктор Кравченко, який приїхав 1922 р. на Донбас, щоб працювати шахтарем, писав: «Прогулянка шахтарським селищем не додала нам доброго гумору. Це був довгий, темний провулок, по обидва боки якого вишикувалися старі халупи й нові бараки з необробленого дерева. Завіса вугільного пилу вкривала все. Романтика “побудови соціалізму” своїми власними руками у нас швидко зникла, і нам знадобилося багато тижнів, щоб відновити хоч частину тієї енергії, з якою ми починали»[55]. Хрущов розповідає нам таку жахливу історію: «В [Рутченковській] шахті, де я працював після громадянської війни, був туалет, але шахтарі так запаскудили його, що треба було заходити туди на дибах, якщо ви не хотіли в кінці робочого дня принести лайно додому, у власну квартиру. Пригадую, якось мене послали встановити гірниче обладнання, і я побачив, що гірники жили в бараках на двоповерхових нарах. Чоловіки, що спали на другому поверсі, досить часто сцяли просто вниз»[56].
Хай там як, напередодні Першої світової війни, за даними одного дослідження, 40,4 відсотка донбаських шахтарів жили в землянках, наполовину закопаних у землю, в більшості з яких не було вікон і підлоги, і де, як казали, навіть худоба не могла б жити; 2,5 відсотка мешкали в сараях і літніх кухнях; 22,3 відсотка — у цегляних чи кам’яних будинках; і 25,8 відсотка — у селянських хатинах. Середня житлова площа була невеличкою: 64,8% гірників мали менше 4 квадратних метрів на чоловіка. З 9658 опитаних робітників лише у 3253 були спальні місця лише з 21 матрацом і 54 подушками на кожні сто робітників. За даними іншого опитування, на 18 624 шахтарів було тільки 6793 спальні місця[57].
Малюнок 1.1. Шахтарське селище в Горлівці наприкінці XIX ст. Взято з вид.: Очерки истории Донецкой областной комсомольской организации. Киш-Донецьк, 1987.
Малюнок 1.2. Шахтарське селище, шахта «Червоний Жовтень», Єнакієве, 1924 р. ЦДКФФА, од. зб. 0–181508.
Малюнок 1.3. Шахтарські землянки. Шахта ім. Шевченка, Гришине, 1927 р. ЦДКФФА, од. зб. 0–35409.
Малюнок 1.4. Мешканці землянки. Гришине, 1934 р. ЦДКФФА, од. зб. 3–1105.
Жовтнева революція майже не змінила цього важкого становища. Систематизовані дані відсутні, проте, згідно з даними профспілки гірників, 1924 року в Донбасі було 5,3 квадратного метра житлової площі на чоловіка, а в 1926–1927 рр. — 5,8[58]. Однак перепис 1926 р. засвідчує, що в місті Сталіно житлова площа на чоловіка становила 4,4 квадратного метра для тих, хто мешкав у будинках і квартирах, і 3,6 — для тих, хто жив у гуртожитках[59]. (Деякі шахтарі змогли знайти собі місце лише біля котлів, які, мабуть, заміняли печі в селянських хатах)[60]. За іншими даними, 1928 р. на одного гірника припадало 3,8 квадратного метра, а 1932 р. — лише 3,5[61]. А ще одне дослідження зафіксувало, що 1929 р. сорок відсотків робітників (а не лише гірників) мали менше двох квадратних метрів житлової площі на чоловіка, а 11,7% — менше трьох метрів[62]. Архівні дані свідчать, що 1931 року на одну людину припадало лише 2,8 квадратного метра житлової площі, хоча норми Народного комісаріату праці передбачали сім квадратних метрів[63]. Проте 1936 р. повідомлено, що житлова площа на одну людину для робітників зросла до 4,9 квадратного метра[64]. Ці цифри точно не відображають проблеми. Можливо, і було збудовано багато житлової площі, проте через погане планування в квартирах часто не було електрики, води або каналізації; а навколо будинків не було брукованих чи взагалі яких-небудь доріг[65].
54
55
56
Khrushchev Remembers: The Last Testament, англ, переклад
57
60
Девятый съезд Коммунистической партии большевиков Украины. Стенографический отчет, 6–12 декабря 1925 г. — Харків, 1926. — С. 108.
61
Индустриализация СССР, 1929–1932 гг. Документы и материалы. — Москва, 1970. — С. 183. Здається, там ідеться про шахтарів усієї країни.
64
Донбасс в цифрах. Статистический справочник. — Сталино, 1936. — С. 110, де йдеться про «усуспільнений житловий фонд»;