Сам Сталін, здається, амбівалентно сприймав воєнний досвід. З одного боку, після війни він надав собі чин «генералісимуса» — «найвищого генерала»[1547]. В лютому 1946 р. Сталін публічно оголосив, що «наша перемога означає передусім перемогу нашого суспільного устрою, що радянський суспільний лад успішно витримав випробування у вогні війни й довів свою цілковиту життєздатність»[1548]. Здається, що Сталін приписував собі заслуги за перемогу.
З другого боку, досвід війни увесь час нагадував Сталіну про його прикрі помилки. Невдовзі після перемоги, 24 травня 1945 р., Сталін зазначив, що «в нашого уряду було немало помилок, у нас були моменти розпачливого становища в 1941–42 роках...»[1549] Він «визнав за необхідне очистити вулиці від калік, у яких він бачив огидні сліди війни». Бажаючи «відкинути згадки про війну», Сталін 1947 р. «знизив статус Дня Перемоги з державного свята до рівня звичайного робочого дня». Він навіть заборонив публікацію деяких ганебних наказів, виданих під час війни, і посилання на них: наказ № 270 (16 серпня 1941 р.), який «прирівнював потрапляння в полон до державної зради і погрожував сім’ям військовополонених тяжкими наслідками»; наказ № 227 (28 липня 1942 р.) — наказ «жодного кроку назад». Сталін боявся показу своїх помилок у мистецтві та літературі. Але спогади про війну так міцно увійшли в життя людей, що сталінський уряд просто «не міг накласти реальне табу на тему війни [в літературі і мистецтві], як у випадку чистки й терору тридцятих років, над якими нависала зловісна тиша»[1550].
Сталіну було ясно, що війна й перемога принесли нові турботи у внутрішню й зовнішню політику. Хоча він, звісно, й не міг контролювати увесь світ, але йому пощастило втримати визволену Радянською армією Східну Європу під радянським впливом. Він зробив це, розпочавши в країні нову п’ятирічку, а в зовнішній політиці — холодну війну. В душі Сталін, здається, то намагався пристосуватися до нових повоєнних порядків, то боровся проти них.
Найбільшою проблемою, як зазначив Фридрих Ц. Барґхорн, був «вплив західних культур на радянське населення»:
«Хоч він існував завжди, але контакти під час війни були настільки не на користь Союзу, що створили нову велику проблему. Єдиним більш-менш близьким до цього впливу явищем в усій російській історії було інтелектуальне шумування серед російських офіцерів після наполеонівських війн, що призвело до декабристського повстання»[1551].
Важко уявити, що добре обізнаний з історією Росії Сталін не міг провести аналогії з війною проти Наполеона[1552].
У Сталіна були всі причини боятися військових командирів. Повоєнні злидні в тріумфальній країні не могли не спокусити деяких командирів на вияви гостро критичного ставлення до політичного керівництва країни, хоча немає інформації навіть про те, чи мріяло військове командування повторити повстання декабристів[1553].
Престиж Радянської армії та її командирів, набутий перемогою, був ще однією проблемою для Сталіна: в нього з’являлася серйозна конкуренція. Саме Г. К. Жуков та інші військові командири мали не менші заслуги, ніж Сталін, урятувавши країну від нищівного розгрому на початку війни і зрештою довівши країну до перемоги. Маршал Жуков, який довів Радянську армію до Берліна, мав таку пошану військових і таку популярність серед населення, що став серйозною загрозою Сталіну. Через це подорож до Сполучених Штатів, яку планував Жуков, ніколи не відбулася[1554]. На Донбасі у липні 1947 р. колгоспниця Тетяна Кабан начебто сказала, що «після демобілізації Червоної армії нашою країною керуватиме Маршал Жуков, а Сталін піде у відставку. Жуков розпустить колгоспи, й народ буде жити індивідуально»[1555]. На початку 1946 р. під час одного антисемітського заворушення робітник Омелян Макаренко навіть зробив Жукова антиєврейським хрестоносцем: «Жуков недавно гостював у Сталіна і в бесіді з ним заявив: ми перемогли, тепер нам уже ніхто не страшний, але життя наше покращиться лише тоді, коли знищимо жидів»[1556].
1550
1552
Ще в лютому 1942 року, боячись нових декабристських рухів, замполіт Другого Білоруського фронту Окороков відверто обговорював цю аналогію. (
1553
Критично настроєні елементи були і в армії. Про особливо яскравий випадок: Подслушали и расстреляли // Известия. — 16 липня 1992.