Жукова відкликали з Берліна у березні 1946 р. Була заарештована група військових командирів; одного з них змусили написати звинувачення на Жукова, де зазначалося, що він домагається влади, незадоволений політикою Сталіна і т. п. Жукова охарактеризували як бонапартистського претендента на владу[1557]. Подальший розвиток подій не має прецедентів. У червні 1946 р. Сталін скликав Вищу Військову раду, до якої він також запросив усіх членів Політбюро, маршалів та генералів. Хоча Молотов, Берія, Булганін та генерал П. І. Голіков накинулися на Жукова, більшість маршалів була на його боці. Зокрема, маршал І. С. Конєв взяв слово й категорично заперечив усі закиди на адресу Жукова. Коли Сталін відповів звинуваченнями, мовляв, Жуков узурпує військову славу, Конєв відповів: «Ну, це дрібниці». Конєв згодом згадував цей епізод і пояснив свою сміливість: він тоді вважав, що якщо він та інші не захистять Жукова, то буде повторення 1937 р., і що, крім того, і він сам, і всі інші стали під час війни хоробрішими, ніж раніше. Сталіну довелося змиритися з цією помітною зміною, виявом процесу десталінізації. Нагадавши Жукову про скромність великих російських полководців минулого, як-от Суворова, Кутузова і Скобелєва, Сталін висварив його за начебто брак скромності й просто усунув із посади[1558].
Війна породила критичні погляди в населення, розширила його світогляд і заохотила людей думати інакше. Проживання під владою німців десятків мільйонів радянських громадян, а також те, що військовополонені, солдати та остарбайтери побачили й спробували життя на Заході, стало зовсім новим чинником у політичному житті Радянського Союзу. Критичні погляди, однак, не призвели до обговорення реальних альтернатив радянському режимові[1559]. Не сталось і декабристського повстання. Попри це, люди стали вимагати кращого життя і стали менш боязкими у вияві своїх політичних поглядів. Маршалу Конєву вистачило мужності заступитися за начебто беззахисного Жукова. Можливо, таких сміливців, як Конев[1560], було небагато, але архіви засвідчують, що радянські громадяни після війни стали висловлюватися вільніше, ніж раніше.
За репатрійованими пильно наглядали після повернення з Німеччини, і служба безпеки уважно переглядала їхню кореспонденцію. А проте люди вже писали і обговорювали те, що не осмілювалися в 1930-х роках. Дев’ятнадцятирічна колгоспниця Віра Золотарьова у Ворошиловград і розповідала про розчарування, яке вона пережила, потрапивши 1945 р. на рідну землю: «Коли я вступила на територію СРСР, то неначе потрапила в брудну яму»[1561]. Двадцятип’ятирічна В. В. Гайдар зазначила: «Німці мене не кривдили, можна було б і далі там працювати. Я дуже шкодую, що поїхала звідти»[1562]. Анна Шелемська скаржилась: «У німецькому таборі було краще, ніж удома»[1563]. Робітник шахти № 2/2 в Боково-Антрациті Ульянов поділяв невдоволення Шелемської: «Робота на Донбасі — це каторга й обман робітників. Коли я був у Німеччині, то й умови праці були кращі, ніж тут»[1564]. Двадцятирічний колгоспник В. Половник знайшов розв’язок проблеми забезпечення продуктами: «У Німеччині колгоспів немає. Німці живуть добре. Якби не було колгоспів і у нас, то й хліба було б більше»[1565]. В. І. Норейко, повернувшись додому з Німеччини, розповідав: «За кордоном вже давно йдуть вибори. Там існує справжня демократія, бо декілька партій безперешкодно висувають своїх кандидатів. У нас же вибори не будуть демократичними, бо існує всього одна партія»[1566].
Інші розповідали таке саме. Робітник шахти «Чистякове-Антрацит» Овчаренко в липні 1945 р. сказав:
«Дурнями будуть бійці, якщо демобілізуються, здадуть зброю і поїдуть додому. Треба, щоб вони зі зброєю в руках вимагали від Сталіна відповіді — за що вони 4 роки воювали і кров свою проливали? За 100 грамів пайки, що призначається інвалідам Вітчизняної війни?»[1567]
Ворошиловградський робітник Н. П. Стрельцов також був настроєний песимістично:
«Тепер нам гарного життя не бачити, та й перед війною не життя було, а мука. Побачили ми трохи життя до початку п’ятирічок, а там почалися п’ятирічки, потім війна, тепер знову п’ятирічки, і так нам буде до самої смерті. Немає турботи про людей»[1568].
Учитель із Ворошиловграда І. Е. Коломойцев у жовтні 1945 р. сказав:
«Поки існуватиме радянська влада і при її керівництві перебуватиме нинішній керівник, до того часу в нас буде таке життя. Тільки його смерть врятує народ від радянського рабства»[1569].
1557
Донос. Секретные документы заговора против Маршала Советского Союза Георгия Жукова // Совершенно секретно. — 1993. — № 2.
1558
1560
Однак згодом Конєв «виявив схильність до участі в політичних інтригах». 1953 р. він начебто підтримував Сталінову «змову лікарів». (Khnishchev Remembers. — Р. 286).
1563
ЦДАГО, ф. 1, оп. 23, спр. 1479, арк. 7. Про десь такі самі почуття: Fröhlich. In der vierten Nachtwache. — S. 56. Зафіксовано випадки, коли колишні репатрійовані тікали з Донбасу, сподіваючись потрапити в американську зону окупації в Німеччині. Майже завжди їх зупиняли далеко від цілі й арештовували. (ЦДАГО, ф. 1, оп. 23, спр. 4961, арк. 94).