Побоювання Ісаака Фефера після демонстрації в честь Ґолди Меїр справдилися. Сталін звинуватив євреїв у «космополітизмі» та «сіонізмі» й недостатній лояльності до самого Сталіна та його уряду. Всі євреї стали «безрідними космополітами» та «сіоністами». Сталін підтримував цю антикосмополітичну кампанію тому, що вважав її засобом скасування післявоєнної відкритості радянського суспільства зовнішньому світові[1619].
Уже в січні 1948 р. Сталін знищив лідера ЄАК Міхоелса, зімітувавши нещасний випадок. 1948 р. Сталін заарештував решту проводирів ЄАК (зокрема Жемчужину, дружину Молотова), а сам ЄАК розпустив як «антирадянську організацію, що співпрацювала з іноземними розвідками». Євреїв почали повсюди арештовувати. На Донбасі служба безпеки «активно» викривала «групи єврейської національності, колишніх троцькістів». При цьому служба безпеки Сталіно 1951 р. скаржилась, що «в нас по цій лінії роботи майже немає кваліфікованої аґентури», бо саму службу почистили від єврейства[1620]. 1952 р. п’ятнадцять лідерів ЄАК були віддані під суд за сфабрикованими звинуваченнями в шпигунстві на користь інших держав та націоналістичній діяльності. З них тринадцятьох, зокрема Фефера і Лозовського, засуджено до розстрілу. Їх страчено невдовзі після суду[1621].
Після суду над ними в січні 1953 р. з’явилося повідомлення про викриття терористичної групи лікарів, більшість із яких — євреї. Групу відомих лікарів, які працювали в Кремлівській лікарні, звинуватили у шпигунстві та вбивстві радянських урядовців, зокрема А. А. Жданова та А. С. Щербакова[1622]. Люди боялися, що настає новий великий терор і що всіх євреїв депортують до Сибіру[1623].
Повідомлення про «змову лікарів» офіційно заохотило антисемітизм. Наприклад, міліція зі Сталіно доповідала про «погромні настрої» в місті: «Євреї сидять на шиї в народу, паразити, працювати не хочуть, треба їх душити». Вибійник Базік із шахти «Кочегарка» заявив, що всіх євреїв треба бити[1624]. В середній школі № 22 в Макіївці п’ятикласники побили школярку-єврейку Розенберг і переслідували ще одну, Кайфман, називаючи її «жидівкою». Вчителька Бріно не змогла вести урок, бо кілька учнів увесь час обзивали її «жидівкою». Однак у середній школі № 1 в Горлівці, де двоє хлопців хотіли побити однокласника Ґольденберґа, інші заступилися за нього[1625]. Були випадки, коли пацієнти відмовлялися лікуватись у лікарів-євреїв, батьки не дозволяли їм робити щеплення своїм дітям. В Алчевську пацієнти побили єврейських лікарів палицями[1626]. В Костянтинівці люди запитували, чому євреїв не депортували, як татар і німців[1627]. Інженер І. А. Вітенбурґ на заводі ім. Кірова в Макіївці не міг працювати через «страшний антисемітизм»[1628].
Багато євреїв протестували проти залякувань. Як відзначив Конєв, люди стали сміливішими під час війни. Наприклад, коли на науковій конференції в лікарні № 3 Горлівки зачитали повідомлення про арешт кремлівських лікарів, єврейка Ф. Д. Остромухова «демонстративно покинула аудиторію»[1629]. Сталін тероризував євреїв, але за вікном уже був не 1937 чи 1938 р., коли люди були надто залякані, щоб боротися. Принаймні партія добре витримала напад Сталіна. Ветерани війни, які становили більшість у партії, змогли захистити себе, покликаючись на участь у війні[1630]. На думку Т. Г. Ригбі, «євреї й далі нормально існували в КПРС, незважаючи на мінливу долю радянської єврейської спільноти в повоєнні роки»[1631].
Після Сталіна
Хоча це й не стало безпосередньо очевидним для всіх, але смерть Сталіна в березні 1953 р. врятувала життя багатьом. Спершу євреї, скажімо, в Сталіно боялися, що після смерті вождя прокотиться хвиля погромів: коли майбутній дисидент Анатолій Щаранський (він виріс у Сталіно) повернувся додому того дня, коли оголосили про смерть Сталіна, він побачив, що його мати плаче, і «тільки згодом зрозумів справжню причину її сліз: вона боялася погромів»:
«Раніше того дня мама побувала на міській площі [в Сталіно], де люди звичайно збиралися послухати новини. Мама з жахом побачила, як якийсь чоловік підійшов до старої єврейки, вдарив її по обличчю і закричав: “Проклята єврейка! Ти вбила нашого Сталіна й тепер плачеш?” Ніхто її не захистив, а мені з братом ще довго не дозволяли виходити з дому»[1632].
1619
На думку Судоплатова, ще 1947 р. Сталін заборонив брати «євреїв офіцерами органів безпеки» (
1621
Реабилитация. — С. 322–326; Неправедный суд. Последний Сталинский расстрел. Стенограмма судебного процесса над членами Еврейского антифашистского комитета. — М., 1994. На суді 1948 р. демонстрацію в московській синагозі вважали злочином (с. 232).
1622
1623
1631