Тотальне втручання держави в суспільство зрештою підточило саму державу; натомість мусульманські країни, де громадянське суспільство так само слабке, але такого всеохопного втручання держави в життя суспільства немає (особливо в економічній сфері), виявилися стійкішими як політичні одиниці[1694].
Сталінський режим мав навіть певну соціальну підтримку; це не був лише терористичний режим. Ціле покоління істориків суспільства досліджувало кількість і становище людей, які з різних причин підтримували режим. Згода з державною ідеологією була однією з них. У своїй попередній праці про індустріалізацію я довів, що підтримка суспільством терору проти «ворогів» свідчить про популярність тієї державної ідеології[1695].
Історики нещодавно почали докладно вивчати суб’єктивну позицію людей (основуючись переважно на раніше не доступних джерелах, як-от щоденники) і виявили, що за Сталіна виробити свій внутрішній приватний світ окремо від «офіційного» було важко, а то й неможливо[1696]. Це твердження може бути слушним щодо деяких громадян, але справжньою проблемою для Сталіна і його служби безпеки (чи принаймні для істориків) є неможливість визначити, чи це справді так, тому що свободи вільно висловлювати свої думки не існувало[1697].
Народна підтримка терору була більш ніж ідеологічною. Відігравали свою роль і багато інших факторів: голод, жадоба, страх, забобони, ненависть, гнів, бажання помсти — ті фактори, що їх ідеології не можуть дуже легко підпорядкувати. Це почасти і є причиною, чому «ворог народу» — уявлення, не обмежене ніякою ідеологією, стало таким всеохопним і тому таким небезпечним.
Ця книжка про Донбас наголошує на важливості реґіональних досліджень. Праці, сфокусовані на Москві чи Ленінграді, тяжіють до утвердження безперервного існування радянського режиму впродовж понад сімдесяти років. У випадку Донбасу та інших західних реґіонів Радянського Союзу це не зовсім правильно — режим зазнав краху під час війни. В ті часи людям доводилося самим вирішувати свою долю, хоча варіантів вибору було дуже мало, і всі непривабливі. Мало того, немає свідчень, які б підтверджували, що навіть у часи найбільшого терору люди не уявляли собі якихось альтернатив сталінізму. Чи всі «контрреволюційні зауваги», нібито висловлені вустами радянських громадян і ретельно записані службою безпеки (ми цитували їх тут досить широко), справді колись звучали, невідомо, але принаймні хтось (аґенти служби безпеки, інформатори, слідчі) їх вигадав, створив, сфабрикував. Сам Сталін не вірив, що люди не можуть уявляти собі таких можливостей. 1937 р. Сталін признався Димитрову, що хотів знищити всіх, хто начебто був противником його режиму, навіть якщо тільки «подумки». Сталінський терор був розправою над свідомістю. Донбас був притулком для всіх, хто тікав від закону, і тому Сталін мав усі причини вважати, що там можливе геть усе. Диктатор тероризував Донбас тому, що цей реґіон символізував свободу.
ДЖЕРЕЛА
Найважливіші джерела, використані при написанні цієї книжки, — раніше закриті архіви України й Росії. Мені не вдалося отримати доступ до найсекретніших архівів — так званого Президентського архіву і колишніх архівів КДБ у Москві та Києві. Незважаючи на це, мені вдалося зібрати більш ніж достатньо інформації у відкритих архівах у столицях і на Донбасі, а також в архівах колишніх управлінь КДБ у Донецьку й Луганську.
Опубліковані джерела можна знайти у великих бібліотеках Заходу, Москви чи Києва, крім багатьох місцевих публікацій, з якими можна ознайомитися в місцевих бібліотеках Донбасу; їхній каталог у Відділі краєзнавства неоціненний для вивчення Донбасу.
Архівні джерела
Архіви в основному подано за їхніми акронімами з наступними позначеннями: ф. (фонд), оп. (опис), спр. (справа), арк. (аркуш, аркуші), зв. (зворот) — і для українських, і для російських архівів.
1694
1695
1697
Навіть Степан Підлубний, автор щоденника, який видав Гелбек (прим. 9), висловлював сумніви щодо режиму, з яким він себе ототожнював. Як наголошує видавець, навіть тоді Підлубний не міг виражати себе інакше, як через офіційний дискурс, але ясно, що цей факт мало що означав для тогочасної влади. Звичайно ж, його теж заарештували, хоча й не за політичний злочин. (