На Донбасі, як і скрізь по Україні, антиєврейські погроми відбувалися періодично, особливо наприкінці XIX і на початку XX ст. Донбас майже оминули перші широкомасштабні погроми 1881–1882 рр.[174], але 1892[175] і 1903 р. привид погромів блукав Донбасом. В останньому випадку погроми, що прокотилися Кишиневом навесні 1903 р., породили численні загальнопоширені чутки про неминучі погроми в Донбасі. Євреї переїздили в безпечніші місця, а адміністрація шахт утікала, рятуючись від небезпеки. Соціал-демократи, які готували Першотравневі демонстрації, змушені були скасувати їх, боячись, щоб, за їхніми власними словами, шахтарі не взяли участі в погромах. Однак вчасно послані козацькі війська запобігли виникненню погромів 1903 р.[176]. Невеликий погром мав місце у лютому 1905 р. в шахтарському селищі Рикове (неподалік Луганська): три тисячі страйкарів напали на крамницю Давидовича і рознесли її[177].
На Донбасі, як і скрізь, найруйнівніші погроми відбулися у жовтні 1905 р., через кілька днів після того, як Микола II видав знаменитий Жовтневий маніфест, що обіцяв політичні поступки тоді, як тривога за майбутнє самодержавства мобілізувала консервативні елементи[178]. В Юзівці, де вибухнув один із найбільших у Донбасі погромів, вбито щонайменше дванадцять євреїв[179]. Юзівський погром почався з того, що невеличка група людей, яка нібито складалася головним чином із євреїв, показала робітникам Жовтневий маніфест, щоб ті ознайомилися з ним. Робітники натомість відповіли диким погромом. Було знищене майже все єврейське майно, зокрема і Юзівська синагога. Робітники і заводів, і шахт заганяли євреїв (серед яких були жінки і діти) до лікарень сокирами. Шахтарі скрізь шукали євреїв, які ховалися в навколишніх селищах[180]. Кількох євреїв живцем кинули в доменну піч[181]. Микита Хрущов, тоді одинадцятирічний хлопчик, бачив цей погром на власні очі:
«У дитинстві, живучи в Донбасі, я був свідком єврейського погрому... Був гарний, сонячний осінній день... Народ кинувся на інший бік схилу. Солдати ж не пускали до міста робітників. Пролунав залп. Хто кричав, що стріляють угору, хто кричав, що стріляють холостими і тільки для острашки, але якісь солдати стріляють бойовими патронами. Горлали, хто як міг. Потім настала пауза, і народ знову кинувся на вояків. Уже пізно ввечері люди розійшлися. Я чув потім розмови робітників із нашої шахти, які потрапили в Юзівку. Вони розповідали, як там грабували євреїв, і самі приносили якісь трофеї: хто — чоботи, цілий десяток, хто — одяг. Інші розказували, як пішли юрбою євреї з якимись прапорами і несли на собі свого царя! їх зустріли росіяни з кийками. Тут єврейський цар сховався на шкіряному заводі. Завод підпалили. Він справді згорів. А в ньому начебто згорів їхній цар.
Другого дня прямо зі школи я побіг у Юзівку, подивитися, що там діється. Ніхто нікого не затримував, народ сунув усіма вулицями містечка. Грабували. Я бачив розбиті годинникові магазини, пух і пір’я літало по вулицях. Коли грабували єврейські помешкання, то розпорювали перини, а пух витрушували... Я почув, що багато побитих євреїв лежать у заводській лікарні, і вирішив зі своїм дружком сходити туди. Прийшли ми з ним і побачили жахливу картину: лежало багато трупів у декілька рядів»[182].
Немає жодної впевненості, чи всі подробиці цього спогаду і його пояснення причин погрому точні[183]. Проте коментарі Хрущова є цінним свідченням напруженості, що панувала в Юзівці.
У Луганську погроми були менші, зареєстровано лише один смертельний випадок[184]. Але було багато пограбувань, а одну жінку зґвалтували, примусивши її доньку тримати свічку і дивитися на це. Людей не відпускали, якщо вони показували хрест на грудях: їм треба було представити «істотніший доказ»[185], найчастіше — необрізану крайню плоть. У Луганську погромники, натовп, що на початку складався зі 150 чоловік, ніс портрет царя і червоний прапор. Свідок, який це спостерігав, соціал-демократ, не міг збагнути, що означає ця очевидна суперечність: патріотичну маніфестацію чи революційну демонстрацію[186].
174
Материалы для истории антиеврейских погромов в России, т. 2. — Петроград, Москва, 1923. — С. 531, подають лише два погроми в Маріуполі та околицях. Про погроми 1881 р. загалом див. у вид.:
175
177
178
180
Восход (Санкт-Петербург). — 1905. — № 42–43, кол. 34; № 47–48, кол. 18–21;
181
182
183
Про погроми в Юзівці та інших місцях:
184
На думку С. M. Рижкова, все обійшлося більш-менш мирно завдяки вчителеві й делеґатові першої Думи від Катеринославської губернії: «неозброєний учитель» (Рижков?) і «неозброєні робітники» розігнали погромників. Він урочисто заявив, що російський народ не має ненависті до євреїв. Государственная дума Стенографический отчет. 1906 год. Сессия первая. Том II. Заседания 19–38 (с 1 июня по 4 июля). — Санкт-Петербург, 1906. — С. 956.
186