Свобода і терор у Донбасі [Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки]

ВСТУП

Росія — велика країна. Україна теж, принаймні за європейськими мірками. Ця книжка — про Донбас, або Донецький басейн, порівняно невеликий реґіон (трохи менший за штат Індіану, але значно більший за Масачусетс), що простерся між Україною і Росією. Незважаючи на свої малі розміри, Донбас, містячись далеко від політичних метрополій Москви і Києва, завжди був політичною проблемою для центру. Пишучи в середині 1980-х років працю про сталінську промислову революцію, я зрозумів важливість цього вугільного і металургійного осередку, російського (та українського) Руру, неслухняної дитини Москви і Києва. 1988 р., коли книжка була опублікована[2], я вирішив написати монографію про буремну історію Донбасу.

На той час уже було кілька книжок англійською, присвячених Донбасові (періоду до 1924 р.)[3]. Ці публікації були для мене дуже корисними, і передусім розвідка Чартерза Віна. Я не погоджуюся з деякими їхніми висновками і твердженнями, проте головна мета моєї книжки — дослідити політичний терор у період, не висвітлений моїми попередниками, а саме — в епоху Сталіна. Я розглядаю цю тему в значно ширшому хронологічному контексті, від часів козацтва до 1990-х рр., щоб чіткіше вирізнити головну думку цієї книжки: впродовж усієї своєї історії Донбас був утіленням свободи, і саме ця свобода визначила вкрай брутальну й жорстоку політичну історію Донбасу.

Говорити про свободу в самодержавній Російській імперії чи в сталінському Радянському Союзі видається суперечністю. Але ця книжка показує, що в той час, коли політична жорстокість була невіддільною частиною історії Донбасу, парадоксальним чином Донбас, степова земля, на якій колись панували козаки, символізувала свободу в народній уяві і у сприйнятті Москви (і Києва). Я вживаю уявлення про «свободу» в його «неґативному» значенні, тобто «свобода від», а не «свобода для»[4]. Зі своїм глибоким підпіллям (і в прямому, і в переносному значеннях) шахти Донбасу були притулком для тих, хто прагнув волі. Це не означає, що в Донбасі не було економічної експлуатації чи міжетнічних конфліктів. Навпаки, приваблений волею і можливостями цього прикордонного реґіону, тут осідав строкатий люд з усієї країни і з-за її меж, а безжальна економічна експлуатація та міжетнічні сутички були частиною повсякденного життя Донбасу. В цьому розумінні Донбас можна порівняти з Сибіром, американським Заходом чи навіть середньовічними європейськими містами.

Цікаво, що навіть у розпалі сталінізму Донбас зберігав деякі елементи вільного степу[5], надаючи притулок людям, позбавленим громадянських прав, вигнанцям, утікачам, злочинцям та іншим. Дехто з них були такими необхідними для забезпечення функціонування промисловості Донбасу, що коли політично неблагонадійних осіб виселяли з міст і сіл Донбасу та всієї країни, їм дозволяли працювати на донбаських шахтах. Коли внаслідок війни та інших лих з’явилося безліч злидарів і безпритульних, Москва знову ж таки скеровувала їх у Донбас або ж спроваджувала їх туди як небажані і небезпечні, на погляд влади, елементи. Тому в очах Москви Донбас був політично підозрілим. Коли Сталін вирішив винищити своїх політичних ворогів (реальних і потенційних), Донбас неминуче став об’єктом масового терору. Справді, є докази, що Донбас був серед реґіонів країни, які найбільше постраждали від сталінського кривавого терору.

Донбас не єдиний зберіг певний рівень свободи і водночас зазнавав утисків від держави. Ця книжка — конкретна історична розвідка, яку мають доповнити інші докладні дослідження міст та різних реґіонів Російської імперії і Радянського Союзу, щоб можна було сприйняти Донбас у правильній порівняльній перспективі. Міста, і передусім Москва, Санкт-Петербург (Ленінград), Київ і Харків, також забезпечували своїм жителям певну анонімність, проте життя в столицях та інших великих центрах перебувало в радянський період під пильним контролем міліції. Тому тим, хто шукав анонімності, звичайно було значно важче, а отже, анітрохи непривабливо жити в цих містах, вони віддавали перевагу Донбасові. В цьому аспекті Сибір, який також утілював свободу, міг би бути не менш привабливий, ніж Донбас, проте Сибір символізував і рай, і пекло[6]. І хоча до революції в Сибір їхало багато переселенців (зокрема українців), після революції він став радше символом вигнання, каторжної праці і смерті, надто для українців, які охочіше шукали щастя в значно ближчому Донбасі[7].

Політичний терор також не був монополією одного Донбасу. Насильство було звичайним явищем у російській і українській історії. Цілком зрозуміло, що всі народи, всі міста і села стали жертвами терору в епоху правління Сталіна. Однак не варто перебільшувати розмах терору в Донбасі. Те, що вугільна промисловість і доволі значна кількість робітників, зайнятих у ній, були надзвичайно важливі для економіки країни (а отже, і для її збройних сил), найімовірніше, трохи пом’якшувало сталінський терор. І проте терор 1930-х років у Донбасі був страшним, а насильство було складовою частиною політичного життя реґіону і до цього періоду, і згодом. Іншими словами, автор має на меті довести, що Донбас був винятковим прикладом боротьби між свободою і терором, і цей винятковий приклад може напрочуд багато з’ясувати.

2

Hiroaki Kuromiya. Stalin’s Industrial Revolution: Politics and Workers, 1928–1932 (Cambridge University Press, 1988).

3

Theodore H. Friedgut. Iuzovka and Revolution, т. 1, Life and Work in Russia’s Donbass, 1869–1924, та т. 2, Politics and Revolution in Russia’s Donbass, 1869–1924 (Princeton University Press, 1989–1994); Charters Wynn, Workers, Strikes, and Pogroms: The Donbass-Dnepr Bend in Late Imperial Russia, 1870–1905 (Princeton University Press, 1992); Susan P. McCaffray, The Politics of Industrialization in Tsarist Russia: The Association of Southern Coal and Steel Producers, 1874–1914 (Nothern Illinois University Press, 1996). Відзначмо також одну книжку про сучасний Донбас: Lewis Н. Siegelbaum, Daniel J. Walkowitz, Workers of the Donbas Speak: Survival and Identity in the New Ukraine, 1989–1992 (State University of New York Press, 1995).

4

Про позитивну і неґативну концепції свободи та їхні політичні наслідки: Isaiah Berlin. Four Essays on Liberty (Oxford University Press, 1969). Як пояснює Берлін, у той час, як неґативну свободу (або волю) використовували і використовують для узаконення існування, скажімо, деспотизму і злиднів, позитивна концепція свободи, історично кажучи, мала тенденцію «роздиматися до якоїсь надособистісної одиниці — держави, класу, нації чи до ходу самої історії» (с. 134). Як доводить наша книжка, Донбас більшу частину своєї історії справді відкидав «клас», «націю» і «хід історії», і саме тому був проблемною дитиною і Москви, і Києва.

5

Степ і воля були нерозривним цілим в уяві українців, росіян та інших народів імперії. Згадаймо, наприклад, гоголівський опис «безмежного, вільного [вольной степи] прекрасного степу» (Н. В. Гоголь. Полное собрание сочинений, т. 2. — Москва, 1937. — С. 60). Я завдячую цю цитату Judith Deutsch Kornblatt. The Cossack Hero in Russian Literature: A Study in Cultural Mythology (University of Wisconsin Press, 1992), p. 54. Згадаймо також «вільних степу синів» Миколи Чернявського та «В обіймах волі степової» Христі Алчевської (Оліфіренко Вадим. Дума і пісня. Джерела літературного краєзнавства. — Донецьк, 1993. — С. 125, 177). Фольклор Донбасу насичений тими самими образами. (Білецька Віра. Шахтарські пісні // Етнографічний вісник. — 1927. — № 5).

6

Galya Diment, Yuri Slezkine. eds. Between Heaven and Helclass="underline" The Myth of Siberia in Russian Culture (New York, 1993).

7

Stephen Kotkin. Magnetic Mountain: Stalinism as a Civilization (University of California Press, 1995). Ця розвідка подає мало не райську картину російського Сходу (попри нестерпно суворий клімат і всі жахіття повсякденного життя), проте для українців, особливо для розкуркулених, Донбас був тимчасовим притулком, з якого вони мріяли повернутися колись у рідні села, тоді як Сибір був надто далеким і страшним, щоб підтримувати їхню надію віднайти домівку.