Не було сенсу в тому, щоб кричати їй образливі речі саме зараз, тому Петті пішла обшукувати квартиру! Одразу помітила наркотики, просто на підлозі, біля узголів’я дивана — Елайза лише кинула на них зверху диванну подушку. У самому низу купи журналів про поезію та музику на столі лежав той самий блакитний альбом. Наскільки Петті зрозуміла, із самого літа в нього нічого не додавали. Вона перерила всі папери та рахунки Елайзи в пошуках чогось пов’язаного із медициною, але нічого не знайшла. Джазова платівка почала грати знову. Петті вимкнула музику й присіла на кавовий столик; альбом і наркотики лежали перед нею на підлозі.
— Просинайся, — промовила вона.
Елайза тільки зажмурилася.
Петті потрясла її за ногу:
— Просинайся.
— Хочу цигарку. Ця хіміотерапія мене просто вирубає.
Петті потягла її за плече, примушуючи сісти в ліжку.
— Гей, — Елайза сонно посміхнулася, — рада тебе бачити.
— Я більше не хочу бути тобі другом, — заявила Петті. — Не хочу тебе взагалі ніколи бачити.
— Чому?
— Просто не хочу.
Елайза заплющила очі й похитала головою.
— Але хто допоможе мені? — запитала вона. — Я приймала наркотики через біль. Через рак. Я хотіла сказати тобі, але мені було соромно. — Вона спробувала підвестися, але впала назад на диван.
— У тебе немає раку, — відповіла Петті. — Це просто чергова брехня, бо ти з глузду їдеш через мене.
— Ні, в мене лейкемія. Я точно це знаю.
— Я прийшла до тебе, щоб сказати все тобі у вічі, це буде чесно. Але зараз я піду.
— Ні, ти маєш залишитися. У мене проблеми з наркотиками, ти маєш мені допомогти.
— Я не можу тобі допомогти. Ти маєш повернутися до батьків.
Повисла пауза.
— Знайди мені цигарку, — попрохала Елайза.
— Ненавиджу їх.
— Я думала, тобі все зрозуміло про батьків, — сказала Елайза. — Про те, що я — не та донька, яку б вони хотіли мати.
— Я нічого про тебе не розумію.
І знову тиша. Потім Елайза спитала:
— Знаєш, що буде, якщо ти підеш? Я вб’ю себе.
— Чудова причина для того, щоб залишитися друзями, — відповіла на це Петті. — Нам буде дуже весело разом.
— Я просто кажу, що ймовірно зроблю це. Ти — єдина річ, що мені здається прекрасною та справжньою.
— Я — не річ, — справедливо підмітила Петті.
— Ти коли-небудь бачила, як людина стріляє у себе? У мене це добре вийде.
Петті забрала шприц та наркотики й поклала їх до кишені.
— Який телефон у твоїх батьків?
— Не телефонуй їм.
— Я зроблю це, це теж не обговорюється.
Коли приїхали Елайзині батьки, було вже за північ, вони виглядали кепсько, як люди, котрих потурбували, коли вони саме насолоджувалися відпочинком від того, чим їх зараз запрошували займатися. Петті була дуже рада нарешті познайомитися з ними, але вони не поділяли її почуттів. Батько мав густу бороду й глибоко посаджені темні очі; мати була дуже тендітною, носила шкіряні чоботи на високих підборах. Разом вони випромінювали сильні сексуальні флюїди, чим нагадували Петті французьке кіно та розповіді Елайзи про те, що вони — кохання усього життя одне одного; Петті сподівалася почути вибачення за те, що вони без жодних сумнівів залишили свою збентежену доньку на піклування когось стороннього, тобто Петті; чи кілька слів вдячності за нагляд за їхнього донькою протягом останніх двох років; чи хоча б визнання того, завдяки чиїм грошам вдалося купірувати останню кризу в Елайзи. Але коли ця маленька ядерна родина зібралася у вітальні, розігралася доволі очікувана драма, в якій, здавалося, Петті місця зовсім не було.
— То які саме наркотики? — запитав батько.
— Е-е-е, гера, — пробуркотіла Елайза.
— Героїн, травичка, алкоголь. Іще що? Було щось іще?
— Іноді кокаїн. Зараз менше стала нюхати.
— Ще?
— Ні, це все.
— А як Щодо твоєї подруги? Вона теж приймає?
— Ні, вона крута баскетбольна зірка, — відповіла Елайза. — Я вже Казала це сто разів. Вона крута й дуже правильна. Вона просто дивовижна.
— Вона знала про тебе?
— Ні, я сказала їй, що в мене рак. Вона нічого не знала.
— Як довго це продовжувалося?
— З Різдва.
— Так вона повірила тобі. Ти старанно розробила цю брехню, і вона повірила тобі.
Елайза захихикала.
— Так, я вірила їй, — спробувала втрутитися в розмову Петті.
Батько навіть не подивився на неї.
— А це що? — запитав він, беручи в руки блакитний альбом.
— Це — мій альбом про Петті, — відповіла Елайза.
— Схоже на нав’язливу ідею, — сказав батько матері.
— То вона сказала, що піде від тебе, — продовжила мати, — а тоді ти пообіцяла вбити себе.
— Щось таке, — визнала Елайза.
— Дійсно нав’язлива, — прокоментував батько, гортаючи сторінки.
— Ти справді хотіла удатися до суїциду? — спитала мати. — Чи то була просто погроза, щоб твоя подруга не залишила тебе?
— Переважно погроза, — відповіла Елайза.
— Переважно?
— Добре, я не мала таких намірів.
— Але ти ж розумієш, що ми маємо поставитися до цього дуже серйозно, — сказала мати. — У нас немає вибору.
— Знаєте, я, мабуть, піду, — сказала Петті. — У мене завтра заняття.
— Який саме рак ти вигадала для себе? — спитав батько. — Якого органу?
— Сказала, що в мене лейкемія.
— У крові, значить. Вигаданий рак у крові.
Петті виклала з кишені наркотики просто на подушку, що лежала на кріслі.
— Це я залишу тут, — сказала вона. — А мені справді час іти.
Батьки подивилися одне на одного, потім на неї й кивнули.
Елайза підвелася на дивані:
— Коли я побачу тебе? Завтра?
— Ні, — відповіла Петті. — Я так не думаю.
— Зачекай! — Елайза підскочила й схопила Петті за руку. — Я все зіпсувала, але я виправлюся, і тоді ми знову побачимося, домовилися?
— Домовилися, — збрехала Петті, коли батьки забрали Елайзу від неї.
Небо вже стало чистим, температура на вулиці впала майже до нуля. Петті не могла надихатися чистим повітрям, відчуваючи, як воно заповнює її легені. Вона вільна! Вільна! Як би вона хотіла повернутися на майданчик та зіграти із Каліфорнійським університетом. Навіть о першій ночі, навіть на пустий шлунок — тепер вона була готова до перемоги. Вона збігла вулицею, на якій жила Елайза, у щирому захваті від власної свободи, в її вухах уперше, трьома годинами пізніше, по-справжньому зазвучали слова тренера, слова про те, що це просто одна гра, що у всіх трапляються важкі дні, що завтра вона знову стане самою собою. Вона зрозуміла, що віддаватиме себе спорту та розвитку власних навичок більше, сильніше; частіше ходитиме до театру із Волтером; зможе сказати матері: «Це просто чудові новини — сама „Учасниця весілля“!». Вона готова стати кращою в усьому. Через цей захват вона бігла, не дивлячись під ноги, тому не помічала тьмяного льоду на тротуарі, доки її ліва нога не поїхала уперед і не Переплелась із правою. Коліно хруснуло, і вона розтяглася на землі.
Мало що можна розповісти про наступні шість тижнів. Вона перенесла дві операції (друга була спрямована на виведення інфекції, що оселилася в нозі після першої) і стала асом у ходінні з милицями. Мати прилетіла до неї перед першою операцією і ставилася до співробітників лікарні так, ніби вони були середньозахідними мужланами дуже сумнівного розуму, тому Петті мала вибачатися за неї та бути ще більш лагідною з усіма, ніж до цього. Коли з’ясувалося, що Джойс, можливо, була права, коли не довіряла тим лікарям, Петті прикро так засмутилася, що повідомила їй про другу операцію лише за день до неї. Вона переконала Джойс, що немає жодної потреби знову прилітати — у неї купа друзів, і вони доглянуть за нею.
Волтер Берґланд навчився ще від матері, як потрібно поводитися із хворими жінками, тому скористався перевагою втрати свободи руху Петті для того, щоб знову долучити її до свого життя. Він з’явився наступного дня після першої операції з чотирифутовою норфолкською ялинкою і припустив, що жива рослина їй сподобається більше, ніж зрізані квіти, які дуже недовго живуть. Після того він бачився із Петті майже кожного дня, за винятком вихідних, коли він їздив до Гіббінга, щоб допомагати батькам; також він швидко підкупив її подруг з команди своєю приємністю. Її некрасиві друзі дуже цінували в ньому вміння слухати, в той час як інші хлопці цінували лише вроду; а Кеті Шмідт, її найрозумніша подруга, оголосила, що Волтер настільки розумний, що зможе працювати навіть у Верховному суді. Для дівчат, які виросли у світі спорту, було досить новим дружити з хлопцем, у присутності якого почуваєшся природно та розслаблено; хлопцем, з яким можна зависати в кімнаті відпочинку під час перерв між заняттями та який може бути з дівчатами заодно. Всі розуміли, що він закоханий у Петті, і всі, окрім Кеті Шмідт, погоджувалися, що то було просто прекрасно.