Щодо Конні, то Полсени й подивитися, не могли у бік будинку Монагенів, щоб не побачити дівчину біля вікна. Вона й справді була дуже терплячою, а її обмін речовин, мабуть, і зовсім уподібнився метаболізму риби взимку. Вечорами вона працювала, прибираючи брудний посуд зі столів у мережі забігайлівок «У. А. Фрост», але вдень сиділа на сходинках ґанку, чекаючи, в той час як повз неї проїжджали вантажівки з морозивом, а надворі грались молодші діти. У вихідні вона сідала на садовий стілець біля будинку, зрідка поглядаючи на енергійну, бурхливу, безсистемну роботу з вирубки дерев та будівництва, яку влаштував материн новий бойфренд Блейк разом із товаришами-робітниками, що навіть не мали членства у профспілці; але переважно вона просто чекала.
— Конні, як справи, що цікавого останнім часом? — питався Сет з алеї.
— Ви маєте на увазі, окрім Блейка?
— Так, окрім нього.
Конні на мить замислилася, а потім похитала головою.
— Та нічого такого, — відповіла.
— Мабуть, нудьгуєш?
— Не дуже.
— В кіно ходиш? Книжки читаєш?
Конні подивилась на Сета своїм звичайним немигаючим поглядом, в якому читалось: «У нас немає нічого спільного».
— Так, «Бетмена» бачила.
— А як там Джоуї? Ви ж були дуже близькі, закладаюсь, ти за ним скучила.
— Він повернеться, — відповіла вона.
Коли ту стару проблему із цигарками з боку Керол було розв’язано — Сет і Меррі визнали, що, ймовірно, трохи перебільшували, розповідаючи про купу недопалків у басейні, й зреагували занадто бурхливо, — вони відкрили в Керол Монаген багате джерело енциклопедичних знань у сфері політики місцевої демократичної партії, а до цієї теми Меррі мала все більшу й більшу прихильність. Керол сухим спокійним тоном розповідала жахливі історії про брудні політичні схеми, про затоплені й забиті труби, про шахрайство на тендерних торгах, про проникні заслони, про цікаву математику й отримувала задоволення від того, як Меррі лякалась від усього цього. Меррі приходила, щоб плекати в Керол її здібність розповідати повчальні історії про корумпованість громадян, з якою Меррі мала намір боротися. Головним було те, що Керол, здавалось, ніколи не зміниться — розмальована, вона продовжувала свої щочетвергові прогулянки з усіма поспіль, рік за роком, підтримуючи тим самим патріархальні традиції в міській політиці.
Але потім, раптово, вона докорінно змінилась. У той час з’явилась така собі мода на зміни. Міський мер, Норм Коулман, змінив свої політичні погляди на республіканські, а колишній професійний борець очолив владний апарат міста. Каталізатором у випадку Керол став її новий бойфренд Блейк, молодий водій екскаватора із цапиною борідкою, якого вона зустріла у своєму патентному бюро й заради якого раптово змінила свою зовнішність. Геть пішли її складні зачіски та одяг ескорт-дівчат: тепер вона мала зручні штани, просту коротку стрижку та мінімум косметики. Вона стала абсолютно новою Керол, якої ніхто до того не бачив, по-справжньому щасливою Керол, яка життєрадісно вистрибувала з «фордівського» пікапа Блейка, наспівувала пісень з церковного хору, ходячи туди-сюди вулицею, і з силою грюкала пасажирськими дверцятами. Незабаром Блейк почав проводити ночі в її домі, блукати по двору в майці «Вікінгз»[10], розшнурованих робочих черевиках та з банкою пива в руці; а невдовзі він знищив усі дерева на її задньому дворі, шаленіючи на своєму орендованому екскаваторі. На бампері останнього було написано: «Я білий і маю право голосу».
Полсени, які тільки-но самі завершили затяжний ремонт будинку, не дуже хотіли б скаржитися на весь той гамір та галас, а Волтер, який жив по другий бік, був надто милий або зайнятий для цього; але коли Петті врешті-решт повернулася додому наприкінці серпня, після того як декілька місяців провела за містом разом із Джоуї, вона просто місця собі знайти не могла — обійшла всю вулицю, кожного сусіда, з божевільними очима обмовляючи Керол Монаген. «Перепрошую, — казала вона, — що тут відбувається? Хтось може мені це пояснити? Хто оголосив війну деревам, не повідомивши про це мене? Хто такий цей Пол Баньян[11] на екскаваторі? В чому справа? Чи вона більше не орендує? Хіба можна вирубувати дерева, якщо орендуєш? Як можна зносити задню стіну будинку, коли ти ним навіть не володієш? Чи вона якось викупила ділянку, а ми цього не знаємо? Та як би їй це вдалося! Вона навіть лампочку поміняти не може, не покликавши на допомогу мого чоловіка! „Перепрошую, що турбую тебе під час обіду, Волтере, але коли я сьогодні спробувала ввімкнути світло, нічого не вийшло. Їй б не міг зайти подивитися? Ой, милий, поки ти тут, не допоможеш мені із підрахуванням податків? Мені вже завтра сплачувати, а я тільки-но нігті пофарбувала“, — казала вона. Як така особа може викупити землю? Чи їй вже не потрібно розраховуватися за нижню білизну із „Вікторія Сікрет“? Та як їй тільки вдалося зійтися з хлопцем? А як же ж той товстун із Міннеаполіса? Чи хтось має відкрити йому очі?»
Доки Петті не дісталася дверей Полсенів, які були одними з останніх у її списку, вона не отримала жодної відповіді. Меррі пояснила, що Керол Монаген і справді більше не орендує. Дім Керол був одним із декількох сотень, які управління житлового господарства викупило в смутні часи, а тепер розпродує за договірною ціною.
— Чому ж я про це не чула? — здивувалася Петті.
— Ти ніколи не питала, — відповіла Меррі. А потім не втрималась і додала: — Ти ніколи не цікавилась урядовими справами.
— То кажеш, вона купила задешево?
— Дуже задешево. Іноді буває корисно знати потрібних людей.
— А сама ти що про це думаєш?
— Думаю, це лайно — як з фінансової, так і з філософської точки зору, — відповіла Меррі. — І це одна з причин, чому я працюю із Джимом Шибелом.
— Знаєш, мені завжди подобався цей район, — поділилася Петті, — мені подобалося жити тут, навіть із самого початку. А зараз усе тут виглядає в моїх очах брудним і потворним.
— Не падай духом, просто долучайся до нас, — порадила Меррі й дала їй дещо почитати.
— Не хотів би я зараз опинитись на місці Волтера, — сказав Сет, тільки-но Петті пішла.
— Щиро рада це чути, — всміхнулась Меррі.
— Це мені здалося, чи ти теж чула підтекст подружнього розладу в її словах? Ну, в її словах про Керол та її податки? Щось знаєш про це? Мені це здається дуже цікавим. Ніколи про це нічого не чув. А тепер він ще й не зумів захистити їх прекрасний вид на дерева Керол.
— Це все її відсталі рейганівські погляди винні, — відповіла Меррі. — Вона вважала, ніби зможе жити у власній маленькій кулі, у власному маленькому світі. У власному ляльковому будиночку.
Прибудова, яку зводили, вихідний за вихідним, протягом наступних дев’яти місяців із купи бруду на задньому дворі Керол, була схожа на величезний утилітарний ангар із трьома простими вікнами, що лише підкреслювали розкіш вінілової обшивки. Керол та Блейк звали прибудову «великий зал»[12], а таке явище було тоді для жителів Ремзі-Гілла чимось незрозумілим. Пам’ятаючи про стару проблему з недопалками, Полсени збудували високий паркан і висадили ряд декоративних ялинок, які з того часу достатньо підросли, щоб приховувати вид на ділянку Керол. І тільки Берґланди мали змогу без перешкод насолоджуватися тим видом, тому всі інші сусіди намагалися уникати розмов із Петті, чого раніше ніколи не траплялося, бо всі балачки обертались навколо того «ангара», як вона називала сусідську споруду. Вони махали їй рукою з вулиці, віталися, але намагалися не зупинятися, бо тоді розмови не уникнути. Працюючі матусі дійшли висновку, що Петті має забагато вільного часу. Раніше вона була неоціненною, бо бавилась із малими дітьми, займалася з ними фізичними вправами та рукоділлям, але зараз більшість із тих малят були вже підлітками. І чим би вона зараз не займала себе, їй завжди впадали у вічі або заважали гамором сусідські роботи. Кожні кілька годин вона з’являлася на порозі свого дому й крокувала заднім двором, роздивляючись той великий зал, немов тварина, чиє гніздо розтривожили, а іноді, увечері, стукала в тимчасові фанерні двері сусідів.
11
12