— Вони підуть, — міркував Інтар уголос, — а торговців ще мало буде. Ось я тоді й вийду спокійно… Тепер тільки світанку дочекатися потрібно.
Позіхнув. Хилило в сон. Ходити кімнатою набридло, стомилися ноги. Інтар сів на підлогу, але здалося холодно. Пересів на скриню, притулився спиною до стіни.
— Отак добре. Так і почекаю… Тільки б… не заснути… — пробурмотів, позіхаючи ще й ще раз.
Розділ 13
— Що ти тут робиш?! — його грубо труснули. Хлопчик підхопився, закліпав. Дальриб Мен-Ясф міцно тримав його за плечі.
— Що ти тут робиш?! — повторив він.
— Я… я… мене… мені… — Інтар тільки й зміркував, що проспав і попався. Зараз було ще досить рано, але сонце давно зійшло.
— Ну?! — повторив ювелір.
— Я не… Я не хотів… тобто… Я нічого…
— А що в тебе під сорочкою? — не помітити згортка було важко. — Красти здумав, шакаленя?!
— Та ні ж! — хлопчик підхопився, але ювелір не випустив його.
— Це розповіси варті! Ходімо! — він схопив Інтара за зап'ястя.
Хлопчик струснув рукою:
— Стривайте! Пустіть! А-а-а! — закричав він, коли чоловік дужче стис його руку. — Моя рука! Ви ж її зламали!
Здивований Дальриб трохи послабив хватку. Інтару того й треба було: він сіпнувся вбік, вирвав руку, вискочив із дверей і заячими стрибками помчав торговельним рядом.
Дальриб вибіг за ним.
— Тримайте злодія! Хапайте його!
Інтар чув ці вигуки й біг ще швидше, так, що серце з грудей вистрибувало. Дехто намагався заступити йому дорогу, але, на щастя, о такій ранній годині це були здебільшого літні жінки. Хлопчик обгинав їх, а одну навіть збив, і ювелір, який гнався за ним, спіткнувся об її кошик…
Інтар тим часом звернув, пробіг ще в якийсь ряд і побачив порожню, розчинену навстіж крамницю. Чуючи крик Мен-Ясфа за спиною, метнувся у двері. Влетів, шаснув під прилавок і скорчився, зачаївся там.
Ляснули двері — хтось вийшов із задньої кімнати.
І відразу Інтар почув голос Мен-Ясфа:
— Він тут має бути! — голос наблизився: — День добрий, — привітався ювелір із тим, хто був у крамниці. — Сюди хлопчисько не забігав? Злодій. Років дванадцяти, чорнявий.
— Не бачив, — відповів інший, високий голос, — але подивлюся зараз. Якщо він десь тут і сховався, то тільки під прилавком.
І людина зайшла за прилавок, нахилилася, глянула..
Інтар з жахом втупився в молоде, таке знайоме обличчя. Це був Наймор, той самий студент, якому він допоміг колись обвести довкруж пальця паскудну бабу-домовласницю. Точно — Наймор. Погладшав, відростив вусики й борідку — але він…
Хлопчик дивився на парубка, а той — на нього. Дивився мовчки в чорні, перелякані очі. Потім випростався, повернувся до Мен-Ясфа, котрий терпляче чекав на порозі.
— Нікого тут нема, шановний. Видно, ваш злодій далі побіг.
— Що ж, шукатиму далі, спасибі вам, — поквапливо кинув ювелір і пішов.
Інтар відсапався. Небо Правічне! Наймор теж впізнав його! І допоміг!
Хлопець же тим часом причинив двері й знову нахилився до хлопчика.
— Швидко йди в задню кімнату й сиди там тихо! Чекай на мене!
Інтар мишеням шаснув, куди вказали. У задній кімнаті цієї крамниці виявилося затишніше, ніж у Мен-Ясфа: м'який килим, всипаний подушками, й строкате напинало, глечик, повний якогось соку, інший — з водою, таця з їжею…
Інтар схопив із таці кілька шматків м'яса й хліба, випив води, ліг на килим і зарився з головою під напинало. Так ніхто, випадково сюди заглянувши, не побачив би його.
Хлопчик уже закуняв, пригрівся, коли його гукнули:
— Інтаре!
Він сів. Струснув головою, протер очі.
— Найморе. Все-таки це ти!
— Здрастуй, — той зачинив і ці двері на засув, підійшов і сів на килим поруч. — Ти як тут опинився? І чому за тобою як за злодієм ганяються? Коржа поцупив або чийсь кошіль зрізав?
— Не зовсім… — Інтар зітхнув. — Усе набагато складніше… Найморе, послухай! Бачилися ми тільки разів, але я б тобі й тепер, через два роки, у всьому повірив! А ти мені повіриш? Тому, що тільки ти тепер можеш мені допомогти! І ще дівчинці одній, гарній!
Хлопець серйозно кивнув:
— Повірю. Ти розповідай.
Хлопчик із вдячністю подивився на Наймора. Здається, той і справді вислухає і виручить, якщо зможе!
— Я про те, як у Кхаабрі опинився, як-небудь потім розповім. Я тут у трактирі одному працював, а потім без роботи залишився. І мені довелося в Мертвому Місті ночувати…
Інтар виклав усе про Олу, про те, що з нею трапилося. Розповів, як вони скарб шукали, як до Мен-Риджу прийшли на службу, як конокрадів здолали.