– Три! – їй здалося, що саме цю цифру хором сказали чоловічі голоси.
– Хто-хто? – перепитала стара.
– Відкрий! – повторили пацани. Їхній рівень соціального виховання не дозволяв відповісти якось елегантніше. Вони не дівчата з гімназії вишуканих манер.
Бабуся глянула в дверне вічко. Розгледіла трьох бритоголових хлопців у заляпаній формі.
– Свідки? – спитала вона, вгадуючи, хто б це міг бути. Думала, що це Свідки Єгови.
– З района на, – чемно відповіли пацани, їм здалося, що баба спитала, звідки вони.
– Шо хочете?
Хлопці мнулися. У них був план дій, узгоджений заздалегідь, треба було падати на порожняк, брехати. Для них це майже професія. Хоча вони не люблять зайвих розмов, зазвичай відразу дають на Одесу. А дверям на Одесу сильно не даси. Тому треба було спілкуватися з цими дверима на рівних.
– Бабцю, – засюсюкав І-раз в процесі згадування того, як спілкуються нормальні люди. Він уявив себе працівником будинку престарілих. Зі старими, як із дітьми, варто говорити їхньою мовою. – У нас до вас діло єсть!
– Яке таке діло?
– Ділове діло. З грошима.
– Ну, грошей у мене нема. Цей факт можу запросить перевірити власноручно, – бідкалася бабуся.
– Та ми забирати не будемо, – збрехали Івани. – Ми наоборот, оддати вам хочемо. За услугу.
– За услугу?… – перепитала вона і подумала про сороміцьке. Після пива на старості років їй і не таке в голову приходило. Одного разу вона подумала, що сусід, який щодня виводить свого пса вигулювати, ніколи не знімає його з повідка. І коли він якось вийшов з псом на загальний коридор, вона вийшла і мовчки перерізала повідок ножицями. – Яку таку услугу, свідєтєлі?
– Та ми не свідєтєлі, – переконували Івани. – Зйомщики ми. Зняти хочемо.
У баби серце закалатало! Вона такого навіть в газетах не читала. Що це за безсоромна молодьож пішла, що отак просто, через двері, хоче її зняти і пропонує їй, старій дряхлі, любов!!
Хлопці почули рух за дверима, в замку ворушився ключ. Двері відчинилися, і перед гопниками постала статура дев’яностолітньої пенсіонерки в блідо-рожевій нічній сорочці, з якої назовні випала довга суха зморшкувата грудь.
Бабуся так жила – вдома вона у свої роки просто не зауважувала, у що вдягнена і як виглядає. Тим більше, після пива.
А хлопці витріщили очі й усім своїм одним на трьох мозком вирішили, що у неї стопудовий маразм.
У житті так іноді буває – ще не встиг зручно прилаштуватися до дівчини, а вона вже з’ясовує з тобою стосунки. Точніше, так буває не іноді, а майже завжди.
Тільки якщо ця дівчинка – не пенсіонерка.
– Ну, беріть, – претензійно глянула в очі відразу трьом Іванам бабця і розставила руки.
Хлопці перезирнулися так, ніби щойно тільки вони троє вийшли сухими зі смертельного мокрушива з десятками хуліганів.
З одного боку, вони знають, що робити з будь-яким видом жіночої статі в подібних випадках – брати. Але їм ніколи дорогу не перекривала своєю висхлою груддю крива старушенція з кількома інфарктами за плечима.
Чим вигідні гопники – у них майже відсутнє відчуття огиди. Бо якщо їм щось не приколює, вони відразу б’ють по морді. Не вперли сухарики в барі – дають по сухарю офіціанту. Галіма помада нової дівчини – по губі так, що потім не доженеш, де кров, а де помада. Якась мутна вода біля річки – забити кулаками цю водойму так, шоб ласти склеїла!
Але шо їй мої кулаки, подумав І-два, якщо стара витримала удари пари інфарктів. Та й не треба її ображати, навпаки, треба ставитися так, як студентки з інституту культури. Вони ж прийшли сюди прогнутися перед бабою для того, щоб потім прогнути під себе її квартиру.
І-два зреагував першим. Він притулився своєю вимазаною формою до бабусі, обійняв її, і повільно, ніби пританцьовуючи, повів її у квартиру. Вона охнула від обіймів і закинула голову догори, як романтична балерина в танці.
Усі гопники шаснули за ними. За кілька хвилин усі розсілися на кухні.
– Чого ви мене привели сюди, а не в спальню? – здивовано буркнула вона.
– Бабцю! – сказали всі троє Іванів одночасно. – Давайте ми відложимо наше ліжко на потом, ага?
– То ви для разнообразія спершу чаю мені зробити хочете? – гостинно усміхнулася пенсіонерка.
– Спершу ми хочемо у вас попросити знімать комнату, – нарешті видихнули гопники. – А там і чаю зробимо.
– Комнату?!