І-раз, з пляшкою пива й буханцем, пішки піднявся на третій поверх, відчинив ключем вхідні двері й одразу зазирнув на кухню, щоб віддати ласощі бабусі, яка завжди вранці сиділа перед вікном на кухні й дивилася на дитячий майданчик. Але на цей раз її на місці не було.
І-раз гукнув: «баабцюююю!», ніби кликав до себе домашню тваринку, й пішов коридором. Із наступними словами: «я вам тут пива приніс» він помітив дерев’яні друзки дверей, що валялися в кінці коридора, і очі в нього стали круглими, ніби дві кришечки з-під «Чернігівського». Він ступив ще кілька кроків і вже хотів зазирнути в свою зйомну кімнату, але помітив бабцю з сокирою в руках. Вона саме виходила з кімнати. І-раз також помітив, що його брата в кімнаті не було.
Що побачив Іван? З кімнати, де мав у цей час мирно дрімати його братан, виходить баба з сокирою, з виваленою назовні груддю, вхідні двері в кімнату прорубані.
Уява в такі моменти розгублюється. Він рішив, що І-два вбила бабця, тіло кинула у ванну і у своєму черговому шизоїдальному апофеозі чекала на інших Іванів для такої ж забави. А що він мав подумати? Не розпитувати ж у бабці, за скільки ударів вона сокирою витесує японських журавликів.
І-раз викупив, що діло пахне шашликом, і дременув по коридору з квартири.
Ну чому, чому всі люди в голлівудських фільмах завжди біжать нагору, а не вниз? Так зробив й І-раз.
Бабуся краєм ока помітила, куди він попрямував. Очі у неї в ці моменти дивилися просто перед собою, ніби нічого не бачили. Простір вона намацувала сокирою.
Раніше Раскольников рубав сокирою бабцю, тепер старенька нападає з сокирою на братів гопників. Якась тотальна антидостоєвщина.
І-два хвилини три сповзав із вікна донизу по трубі і встиг передумати про все на світі. Але перше, що він зробив, коли став на ноги – набрав по телефону І-три, щоб усе розповісти. І став чекати біля під’їзду І-раз, який саме мав повертатися з магазину. Але він не знав, що вони розминулися, і що його брат уже тікає на дах від пришибленої старої.
І-три взяв слухавку. Оскільки хлопці в житті були небагатослівні, але з одним мозком, то після кількох десятків почутих матюків від І-три І-два чітко зрозумів, що І-три стоїть в тунелі метро через натиснутий малечею стоп-кран.
І-два не стримався і вигукнув у відповідь: «Валина, баба, зйомна хата!». З цього випливало, що І-три якомога швидше мав дістатися квартири, в якій вони жили перед тим, як зняти в шизофренічки цю шизоїдальну кімнату, взяти там пістолет на ничці, прибігти на бабину хату і безпонтово її замокрушити. Їхній план із заволодіння чужою нерухомістю, який, здавалося б, філігранно вивірений і узгоджений, повністю накрився валер’янкою.
І-три, замість «папа-допобачення» спитав:
– Де брат?
І-два після цього питання тільки зараз догнав, що поки він сповзав з вікна, І-раз міг не помітити його і без жодної задньої думки прийти додому, де пенсіонерка його вбила, тіло кинула у ванну і в своєму черговому шизоїдальному апофеозі чекала на інших Іванів для такої ж забави. Це ж міг зрозуміти його брат на іншому кінці дроту, мозок спільний. Він відповів:
– Опачя!
Вони обоє кинули слухавки. І-два своїми десятьма знервованими безіменними фалангами набрав номер І-раз.
Той саме вибіг на дах будинку і зашифрувався від пенсіонерки за однією з ліфтових шахт. Він припав на ушняк і чув, як баба висунулася на дах, і тихенько почала шаритися там від кутка до кутка. Іван чекав чоткого моменту, щоб прошмигнути між безоднею і сокирою.
І саме в один із таких моментів чекання пролунав дзвінок на мобільний, який лежав у Івана в кишені. Мелодія з пісні «Залатиє купала» засиренила на весь дах, поки Іван парився і метушливими руками витягав телефон з кишені.
«Паліво», – подумав І-раз, намацав потрібну кнопку і скинув дзвінок. Ця мелодія в нього стояла на І-два, тому він зрозумів, що його брат живий, що старушенція не зарубала його брата. Це ж не пенсіонерка зараз із даху набирає його для переговорів?
«Паліво», – подумав І-два. Він прикинув, що І-раз зашнурувався десь вглибині даху від пенсіонерки. Він скинув дзвінок.
«Паліво», – подумав І-три після того, як власноручно відчинив двері метро і побіг вздовж рейок до станції. Він теж докумекав, що якщо І-два зараз брякне до І-раз, то це може викрити його сховок від баби на даху, якщо він там ховається.
Три Івани, один мозок на трьох.
Одна бабця, одна сокира на трьох.
Було саме тридцять перше серпня, фінальний день літа. Передосінні птахи втомлено сідали на тремкі дроти й чутливі антени на даху, останні овочі й фрукти пнулися з усіх сил, щоб встигнути достигнути до перших морозів. Люди вечорами вдягали светри з візерунками оленів та ялинок, прикриваючи ще жагучу засмагу. Першокласники обіймали олівці під подушкою, їм снився перший дзвоник і купа дружньої дітвори.