Выбрать главу

– Ось погляньте на мене, – час від часу зітхала Мірка. – Зморшки під очима. Я мажу, мажу їх кремом, уже й посміхатися перестала… Ех!..

– Дійсно, трохи є, – погоджувалась із нею Кеті і, не звертаючи уваги на Параску, що почала відверто нудитись, називала і називала бренди та невідомі гучні імена.

– Яка мода? – зітхала Мірка. – Мені вже скоро тридцять…

– О, так, після тридцяти жінка з кожним роком все більше стає бабою! Якщо не почне за собою стежити! – і війнула віями в бік Параски.

Але вона стерпіла. Мов на голках сиділа і поглядала на годинник.

Нарешті Андрій подзвонив, що вони із сином сіли на автобус та вже їдуть додому.

– Що ж, я буду йти, – підвелася Параска і з радісним полегшенням закрила за собою двері.

А за п’ять хвилин мусила-таки повертатися: забула парасольку!

Параска пам’ятала, що залишила її, мокру, просто під порогом, тому тихесенько прочинила двері. І раптом…

– Блін, Белло, що у тебе за подруга? – говорила Кеті.

– А що?

– Та вона ж уже стара кляча, ця Параска! Що між вами спільного? Про що ти з нею можеш говорити? Сидить тут, надулась, мов індик.

– Ну чому ти так? – відмовляла Мірка. – Параска вчителька, просто вона тебе не знає…

– З таким дурним ім’ям, та до всього – ще й вчителька?! Із ким ти дружиш?!

– Вона моя гарна подруга, ми давно… – стала виправдовуватись Мірка.

– Ти дружиш із бабою Параскою, от що! – зненацька розреготалась Кеті.

І Мірра спочатку несміливо, а потім голосніше й голосніше – і собі за нею розсміялась.

– Баба Параска! Ой, не можу-у-у-у!!! Я сиджу, а тут: мене звуть Параска! Оце бренд!

– Я ще й не те тобі скажу, Кеті! – либонь, хильнувши зайвого, Мірка плутала язиком. – У цієї, як ти кажеш, баби Параски, є чоловік, учитель фізкультури, до речі! Він – як античний бог Аполлон! Такий красивий! Високий, стрункий, чорнявий! А м’язи які… Аж грають під сорочкою!

– Та ти що?! Можна вмерти!

– І щоб ти знала… мабуть, цей бог накинув на мене оком!

– Воно й не дивно!

– Тільки ж ти ні-ні, нікому, гаразд? Бо Параска як дізнається, почне ще ревнувати…

– А ти часом не той? Із ним…

– Та де! Моє руде опудало такого не допустить. Хоча… деякі плани є.

– Як ти про свого Вітьку!

– Бо він рудий! А я рудих не люблю!

– То чому заміж за нього йшла?

– А за кого, Кеті? За кого було йти, га?

– Та не випендрюйся, Белло, ти ж у свого Вітьку по вуха закохана була!

– Була! Так, була! А тепер добре роздивилася і…

– Перебирати стала? Тепер тобі Аполлона подавай?

Жінки почали голосно та п’яно реготати.

Баба Параска…

У власній квартирі вона довго не могла знайти для себе місця. Заходила до ванної, потім – з невидющим поглядом брела на кухню. Аж поки Андрій не ухопив Параску в обійми:

– Ти чуєш?! Наша команда перемогла! Їдемо на всеукраїнські змагання, Парасю, моя люба!

І їй відлягло.

За два дні у Віктора мав бути день народження, зазвичай вони відзначали це свято разом. Закривши кав’ярню для відвідувачів на вечір – танцювали там до самого ранку. Так мало бути й цього разу.

Як Параска не намагалася, але заспокоїтися їй не вдавалось – із Міркою вони не бачились, але слова подруги кожної хвилини дзвеніли у вухах.

І от у визначений час із букетом у руках – Параска й Андрій зайшли до зали. За накритим столом сиділи гості – Мірчині та Вікторові батьки, сестри, куми – пили за здоров’я.

Як Параска не намагалась, але видушити із себе посмішку не змогла. Так, понуро, й сиділа біля Мірки. Нікого бачити не хотіла.

Як же вона любила раніше танцювати!

А тепер…

Гості уже стрибали під гучну музику, а вона все товкла в голові: я стара, стара, стара! І порівнювала себе із Міркою: не рівня…

– Ну що ти, Параско, ходімо? – тягнув її Андрій за руку.

– Ти йди, мені щось трохи недобре, – відмовилась Параска.

А коли чоловік танцював, рвала серце: він дійсно був надто красивий… як для неї. І увесь час увивався біля Мірки, дивився на молоду подругу телячими очима! І вона перед ним трясла грудьми…

Дійсно…

А потім ще й прийшла Кеті, припізнилась.

Наступного дня Параска пішла в лікарню – дуже боліла голова, тиснуло серце. Вирішила взяти лікарняний і відпочити, не до учнів їй було, не до зошитів, не до уроків. Тут би із собою розібратись…