Ліда покірно присіла. Рум'янець покрив все її кругле обличчя.
Голова обережно, щоб не згасла, поклав сигару в попільничку. Відкрив масивний сейф. На верхній його полиці стояв невеликий дубовий бочонок з краником.
— Наточи коньячку, — сказав Ліді і пояснив інструктору. — Це мені будівельники-вірмени підігнали.
Ліда соромилася присутності представника райкому, намагалася все перевести на жарт.
— Наточи! Не соромся Степана. Я ще з його батьком дружив. Хороший був мужик, але на комуні дах у нього поїхав. А Степан — мій колега, в повітряних військах служив. Правда, не брав уроки льотної майстерності у Кожедуба, як я, але чесно виконав свій обов'язок.
Ліда звичними рухами налила чашку коньяку. Павло Якович дістав копчену свинячу вирізку. Порізав на дрібні шматочки, потім наповнив три чарки.
Першою думкою Степана Івановича було бігти з кабінету, в кращому випадку, відмовитися від випивки. Подивився на голову і підняв чарку. Хіба можна відмовити ветерану війни, бойовому льотчику, Герою Соціалістичної Праці.
— За ваше здоров'я!
— За наше здоров'я! — поправив інструктора голова і звичним рухом відправив вміст чарки в рот.
Степан Іванович теж випив, закушував жорстким, але поживним натуральним м'ясом.
Ліда гріла чарку в руках.
— Ліда, пий! — наказав голова.
— Що ви, Павло Якович! Чоловік і так лає, що напідпитку додому приходжу.
— А ти передай йому, що ні зерна, ні м'яса не випишу, раз так себе веде.
Ліда ще більше зашарілася і випила чарку до дна.
— Мені б переговорити з Миколою Семеновичем, зустрітися ще з деякими людьми, — відвернув увагу голови від Ліди інструктор.
— Вам є про що говорити, — прохрипів Павло Якович, продовжуючи палити. — За вчорашнє безалкогольне весілля доповіли. Як тебе ніякого додому відвезли, як Микола у Віри заночував. Сьогодні його дружина всі вікна і меблі у неї перебила. Довелося терміново викликати столярів. Зараз у них аврал. Вставляють вікна, відновлюють меблі. Микола з ними. Така поведінка не прикрашає секретаря парткому. Село сміється. Та що поробиш… Чого в житті не буває. Сам теж не святий. Давай ще по одній і біжи куди хочеш.
Степану Івановичу відкрили кабінет секретаря парткому, чергова зв'язала з Миколою Семеновичем.
— Степане Івановичу, підходь, полікуємося. Світлану викличемо. Віра тут. Поїдемо кудись, розслабимося. Набридло все гірше гіркої редьки.
— Мене вже Галина Павлівна полікувала.
— Щось серйозне?
— Прочитала мораль. Сказала, що начальство незадоволене мною, можу полетіти з роботи.
— Ха-ха. Якщо б ти чув, яку мораль мені дружина прочитала. Хоч розлучайся. Це ж треба. Не втримався вчора, зайшов до Віри кави попити, та заночував. Вранці прокинувся від звуку розбитого скла. Не встигли одягнутися з Вірою, і дружина тут як тут. Ти б бачив, що діялося!? У будинку живого місця не залишилося. Що значить село. Тепер ось відновлюємо. Нарізаємо скло, чинимо меблі. Вірі Іванівні погано. Злягла.
— Безалкогольне весілля пройшло, як завжди, — відразу назвав причину негараздів інструктор. — Якби не пили, все б було нормально.
— Стьопа, приходь. Розвіємося.
— Не можу. Бюро.
— До речі, була Світлана, сказала, що любить тебе, що на все згодна. Коли можеш зустрітися?
Степан Іванович задумався. Вчора здавалося, що смаглява інтелігентна Свєта — ангел небесний, готовий йти з нею на край світу, але сьогодні на тверезу голову згадав про дружину і сина. Тому відповів:
– Іншим разом. Дістали з цим бюро. Не знаю, як пережити.
— А як же Свєта? Вчора не думав про бюро. Прикидав, скільки кулаків у неї попка.
— Вистачить! І без цього нудно. Хоч вішайся.
— Життя тече крізь пальці. Хто не курить і не п'є, жінок не любить, той здоровеньким помре. Але згадувати-то йому буде нічого.
При цих словах щось сколихнулося в душі інструктора. При іншому розкладі справ не упустив би можливості побути зі Світланою. Але сьогодні складалася дуже серйозна ситуація. Буквально через кілька днів на бюро слухається питання про досвід роботи в колгоспі «Батьківщина» по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом, а що доповідати!?
— Підходь, розслабимося, а підготовка до бюро від нас нікуди не дінеться.
— Соромно людям в очі дивитися, формально боремося зі злом, а самі нажерлися, як свині.
— У гріхах ми всі, як трава в росі, а якщо ти святий, ти мені не брат і навіть не сусід.
— Не маю часу, треба зустрітися з Руднєвим, з іншими людьми.
— Я тобі потрібен?
— Постараюся обійтися без тебе.
— Дій!