— Ваші пропозиції. Тільки конкретно.
— В першу чергу по кожному господарству скласти списки людей працездатного віку, які не працюють, але займаються продажем самогону, п'ють. Розглянути їх поведінку на сходах громадян, вжити до них заходів впливу відповідно до нашого законодавства.
— Не маємо часу оцінювати обстановку, розробляти ще якісь заходи, переглядати те, що вже зроблено, — не витримав Перший. — Від нас чекають результатів вже сьогодні. Про зону тверезості в нашому районі повідомлено в ЦК. І якщо ми тут будемо щось вигадувати своє, обком зробить оргвисновки не тільки по вас з інструктором, а й по мені. Ви хочете працювати?!
— Хочу працювати і приносити якусь реальну користь району.
— А я не хочу користі району?!
— В цьому ніхто не сумнівається.
— Тоді зберіться силами, доведіть справу до кінця. Заспокойте цього комунара. Ми повинні дати обкому партії той результат, на який він розраховує.
— Але коли ми по-справжньому займемося боротьбою з пияцтвом?! Воно завдає району величезної шкоди. Чому через людей, що опустилися, повинні страждати трудові колективи, діти алкоголіків і п'яниць, сусіди, родичі? Давайте оздоровимо суспільство.
— Давайте не будемо забігати наперед. Давайте виконаємо те, що від нас вимагають.
Перший закурив сигарету. Мабуть, заспокоюючи себе, щоб не нагрубити жінці. Якби перед ним був чоловік, він, напевно б, говорив зовсім іншим тоном.
Галина Павлівна вискочила з кабінету…
Микола Антонович думав про те, що не тільки інструктор, але і секретар райкому, як діти малі. Вони серйозно вірять в антиалкогольну кампанію. Нещодавно приїжджали хлопці з обкому. Вони квасили з ними до ночі. Ніхто в обкомі не вірить у сухий закон. Обкомівські працівники вважають, що це чергова гучна кампанія ЦК КПРС. Вона глибоко не продумана і спрямована тільки на те, щоб доповісти генеральному секретарю: з пияцтвом покінчено, Михайло Сергійович.
На місцях не проводиться ніякої серйозної роботи по оздоровленню суспільства. Робиться тільки видимість активної боротьби з пияцтвом…
Степана Івановича цікавило, як же розкажуть про безалкогольне весілля місцеві засоби масової інформації. Обласне телебачення зробило з матеріалу цукерку: чайники, чашки, веселі обличчя гостей. Чим не безалкогольне весілля?! Правда залишилася за кадром.
Те ж саме відбулося і з районною газетою. Коли Степан Іванович зателефонував авторові статті з докорами, що він розповів не всю правду, той відповів:
– Ідеального нічого не буває, але репортаж зроблений з безалкогольного весілля.
Глава 5
В кінці дня Миколі Першому (так звали Клокова в керівних колах) зателефонував Микола Другий — голова райради Микола Павлович Петренко. Рослий, повний чоловік, любитель випивок, неквапливих розмов і, при всьому при тому, різних видів боротьби. Благо володів незвичайною силою.
Микола другий запрошував секретаря райкому партії на п'янку. Нещодавно повернувся з облвиконкому, де отримав перехідний червоний прапор за успіхи в роботі.
Микола Перший повідомив, що незабаром виїжджає в господарства і докладе зусиль, щоб заїхати. Хоча зараз не до п'янок, в районі — зона тверезості.
— Перехідний червоний прапор — не аби що, його дають далеко не кожному і не завжди, — з гордістю зауважив Микола Павлович. — Потрібно обмити.
— Куди від вас дінешся. Умовив. Зв'язок — по радіо.
Перед тим, як виїхати, Клоков викликав завідувача оргвідділом Віктора Петровича Биконова. Останнім часом брав у такі поїздки зава.
Дружні зв'язки Клокова і Биконова почалися кілька років тому. Перший секретар наблизив до себе інструктора не відразу. Тому довелося докласти чимало зусиль. Їздив слідами Першого, наводив довідки про любовні пригоди, прикидав, чим може тому догодити.
Йому це вдалося. До чого прагнув, здійснилося. Одного разу Биконов начебто випадково потрапив у кампанію з Першим.
Клоков у тіні дерев вечеряв з відданими головами. Спробував прогнати зухвалого інструктора, який набрався нахабства, непомітно вклинився в кампанію.
До першої стопки не вдалося. А після третьої всі стали рівні.
Пили довго й захоплено. Микола Антонович намагався тримати в рамках свого непутящого шофера Івана. Той дістався йому у «спадок» від колишнього секретаря. Спочатку молодий хлопець не зловживав спиртним. Микола Антонович не ховався від нього, посвячував у любовні таємниці, а про випивки і говорити нема чого. Іван розслабився, випивав за кермом. А одного разу відключився.