Треба було когось покарати. Тим більше, в районі діяло негласне правило. Пий, скільки хочеш, хоч залийся, але якщо попався, будь добрий відповідати.
Тому при обміні думками всі схилялися до того, щоб виключити порушника з партії.
— Про що ви говорите, товариші?! — пустив сльозу механізатор. — Грішний, спокутаю свою провину. Тільки не ганьбіть, не виключайте з партії. Мені партквиток в 1943 році вручили, коли в атаку йшли. І тоді ніхто не питав: тверезий я, чи п'яний.
До благань механізатора не прислухалися. Одноголосно виключили з партії.
Коли пониклий механізатор вийшов з кабінету, Валентин Семенович запитав Першого:
— Невже не знайшли іншої кандидатури для показового покарання?! Ветеран війни, учасник бойових дій, рядовий механізатор.
— Уявіть собі, не знайшли, хоча давав відповідну вказівку. Навели в районі порядок, — відповів йому Микола Антонович.
Засідання бюро райкому закінчилося пізно ввечері. За традицією, Микола Антонович повіз Дементьєва вечеряти. Перший, Павло Якович і Валентин Семенович сіли в чорну «Волгу» Героя Соціалістичної Праці. Микола Другий і секретарі райкому партії добиралися на УАЗику голови райвиконкому.
«Волга» заїхала на подвір'я ресторану, зупинилася в глухому куті. Клоков повів за собою голову та гостя. У невеликій затишній кімнаті стояли стіл, стільці, з правого боку — сервант. У ньому — спиртні напої, мінеральна вода, сигарети, шоколадні плитки. З лівого боку стояла вішалка. На стінах під шпалери — репродукції відомих художників.
Зал для іменитих гостей обслуговував постійний офіціант — чорненька, рухлива і завжди усміхнена Зіна, яка вміла тримати язик за зубами.
Коли зібралися, розсілися по рангах. Спочатку Перший, Дементьєв, Меркулов, потім — всі інші.
— Що будемо пити? — запитала Зіна.
Запанувала тиша. Зазвичай, воліли пити за рахунок ДНД (добровільних народних дружин, тобто держави, різних громадських організацій і т. д.) за принципом: чим дорожче, тим краще. Але зараз чекали рішення Валентина Семеновича, організм якого не приймав коньяку.
Він сказав коротко:
— Біленьку.
— Біленьку, — дружно повторили за ним присутні.
Тільки Павло Якович вказав пальцем на стіл біля себе:
— Пляшку коньяку.
Дістав кубинську сигару. Неквапливо розім'яв товстими короткими пальцями. Закурив, вибачившись перед Галиною Павлівною.
За столом панувало пожвавлення. Члени бюро наповнювали тарілки, фужери, чарки.
Першим надали слово Миколі Антоновичу:
— Дорогі друзі! Давайте вип'ємо за нашого беззмінного завідувача відділом пропаганди і агітації обкому партії Валентина Семеновича! Під його чуйним керівництвом область і район домагаються успіхів в ідеологічному забезпеченні. За вас, Валентине Семеновичу!
— За Валентина Семеновича! — прокричали хором присутні.
Дружно випили і почали закушувати, прискіпливо перебираючи, що б з'їсти. Деякий час чулися тільки дзвін вилок, посуду, апетитне плямкання.
Клоков наповнив чарки, запропонував тост Валентину Семеновичу.
Літній чоловік, який, незважаючи на роки, ще «не завагітнів», тримав черевце рівно, піднявся зі свого місця.
— П'ю за вас, що ви домагаєтеся таких успіхів у праці. Особливо хотілося б відзначити колгосп «Батьківщина», його голову Павла Яковича. Думаю, що досвід цього господарства по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом отримає схвалення в обласному комітеті партії.
Коли випили велику дозу спиртного, всі остаточно розслабилися, пішли відверті розмови. Дементьєв не залишив без уваги інструктора.
— До чого докотилися. Перебудова, бач. Інструктор диктує обкому, що потрібно робити. То на сході громадян ідеї проштовхує, то на бюро. Неприпустимо! Ніхто не відміняв принцип демократичного централізму. Якщо прийнято рішення, його необхідно виконувати, не забивати голову маячними ідеями.
Галина Павлівна спробувала донести до завідувача, що Степан Іванович сумлінний працівник, хворий, але Клоков поспішив перевести розмову на іншу тему. У Галини Павлівни остаточно зіпсувався настрій. Вибачилася, пояснила, що вдома маленька дитина, і пішла.
Черговий водій вже чекав її, відразу відвіз додому.
Чоловіки розлучилися пізно вночі. Клоков заздалегідь попередив Соколова, щоб забезпечив супровід Валентина Семеновича до самого дому. Довів до відома Меркулова, щоб той переговорив з Дементьєвим.
Клоков наполягав на тому, щоб провести зава до дверей квартири, як це прийнято в партійних колах. Після неабиякого вливання спиртного все могло статися. Тому існувало жорстке правило. Партійного працівника обов'язково доставляли додому. Не була винятком навіть така поважна людина, як Валентин Семенович.