Що й казати, імператор Костянтин довго й старанно збирав відомості для цих своїх трактатів. Коли посли його і купці їздили на Русь, а потім повертались до Константинополя, вони найперше з’являлись до імператора і розповідали йому про городи її, землі й людей… Але найкраща розповідь не може замінити очей. Імператор Костянтин так і не міг збагнути цієї землі й її людей. Для нього то були схожі між собою гіпербореї, тавроскіфи, варвари, що ходять у звірячих шкурах, жадібні до грошей, невірні й худородні мешканці півночі. І Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами, спроквола підкрадатись і знищувати болгар – сусідів Візантії, а потім… потім бити й русів, захоплювати їх багаті землі. «Розділяй і владарюй», – так писав імператор.
Так писав і діяв він немарно. Задовго до цього в Болгарії помер лютий ворог римських імператорів – болгарський каган Симеон, на престолі в Преславі сидів син його Петро. Жона Петра, Марія, була онукою імператора Романа, дочкою імператора Христофора і ненавиділа болгар. Тепер Візантія тримала в Болгарії своє військо, будувала фортеці на берегах Дунаю. Єдине ще мали болгари – віру, церкву: їхній патріарх не визнавав зверхності константинопольського патріарха й сидів на своєму столі в Доростолі.
Коли лодії княгині Ольги досягли гирла Дунаю, каган Болгарії Петро світляними знаками від фара[90] в Преславі до фара біля Великого палацу в Константинополі передав звістку:
– Лодії русів під знаменами йдуть до Константинополя.
Одного тільки не знав імператор Костянтин: хто з Русі й з якою метою їде на цей раз до Константинополя. Купці? Вони не викидають знамен. Сли? І їм не належать знамена. Київський князь Святослав? Але від своїх купців і слів імператор Костянтин знав, що він ще юний, не вокнязився і навряд чи піде до Константинополя…
«Може, це зла витівка русів, – думав імператор Костянтин, – може, їдуть вони з невеликим числом людей, а за ними посуне тьма лодій?»
І на всякий випадок імператор Костянтин велів вислати за Босфор у Руське море фалангу швидких хеландій з легіонерами й грецьким вогнем, надійно охороняти входи до Босфору, а від берега до берега Золотого Рогу протягти важкий залізний ланцюг.
6
Більше як сорок днів пливли лодії княгині Ольги й купців спочатку Дніпром, далі понад берегами Руського моря до гирла Дунаю, пізніше ж, щоб скоротити шлях, одірвались від суходолу і рушили безбрежними морськими просторами, прямуючи на південний захід.
Більше як сорок днів пливли лодії княгині Ольги… прямуючи на південний захід.
Увесь час їм щастило – на морі стояли тихі дні, паркі ночі, на обрії не видно було ні хмаринки, керманичам нічого було боятись, що налетить буря і закине їх десь у Іраклій або в Сіноп. Проте ця тиша набагато утруднила їм шлях – доводилось посуватись вперед на веслах, вої гребли день і ніч, у кров побили руки.
Час від часу у морі наздоганяли вони й зустрічали всілякі судна. Це були грецькі хеландії, кораблі херсонітів, гостроносі кубари з Абхазії, Арменіану, Пафлогонії, Халдеї. Одні з них пливли, як і вони, до Константинополя, інші повертались з столиці Візантії.
Недалеко ж від Босфору вони зустріли не зовсім звичайні судна. Це були грецькі кораблі, що могли йти під вітрилами й на веслах, дуже великі – на вісімдесят весел кожен, – обшиті високими насадами з боків, із закованими в броню воями. Кораблі ці – а їх було більше десяти – пройшли уранці недалеко від руських лодій і поволі зникли в просторах моря. Але надвечір вони з’явились знову і вже йшли позаду півколом, ніби оточували руські лодії, – цілий день, ніч, ще один день.
– Це військові кораблі ромеїв; оті великі – дромони, менші – скедії, – сказали бувалі вої. – Але чого вони з’явились тут і ніби женуться за нами?
На це питання ніхто відповісти не міг. Тільки вої на лодіях гребли дужче й дужче, часто змінюючись.