Штатні копи знайшли той «порше» позаду нічної закусочної там, унизу, у Лайонсі[29], а Уллман посмикав за певні ниточки, щоби машину звільнили з-під арешту й віддали тому правнику. Потім вони удвох напосілися на старого Арчера Хавтона, того, що окружний коронер, і змусіли його поміняти його раніший вердикт на нагальну смерть. Інфаркт. Тепер друзяка Арчер водить «крайслера». Я його не ганю. Чоловік мусіт’ брати, що само в руки пливе, особливо коли сам уже почина входить у літа.
З’явилася хустка. Рохкання. Позирк. Хустка зникла.
— А що ж далі? Десь за тиждень по тому та тупа піхва, покоївка, Долорес Вікері її звуть, прибирає в тім номері, де були жили ті двоє, і раптом як заверещит’ дико, а на додаток ще й беркицьнулась, зомлівши. А коли очуняла, каже, що бачила у ванній кімнаті мертву жінку, що та гола лежала там у самій ванні. «Лице в ней було багрове, напухле, і вона мені посміхалася», — розказувала та покоївка. Тож Уллман її звільнив, видав двотижневу платню й наказав зникнути. Я рахую, либонь, чоловіків сорок-піісят померло в цьому готелі, відтоді як мій дід відкрив його для гостей тисяча дев’ятсот десятого року.
Він пильно подивився на Джека.
— А знаєте, ’ким чином більшість з них відійшли? Інфаркт або ж інсульт, якраз коли він довбає привезену з собою кралю. От чого повнісінько на таких курортах, так це отаких стариганів, котрі воліють останнього перепихону. Такий приїздит’ сюди, в гори, аби прикинутись, ніби йому знову двадцять. Іноді щось збоїт’, але ж не кожен, хто керував цим закладом, умів так вправно приховувати правду від газетників, як Уллман. Тож в «Оверлука» ще та репутація, атож. Можу закластися, якщо попитати правильних людей, то в довбаного нью-йоркського «Білтмора» також іще та репутація[30].
— Але ж привидів нема?
— Містере Торренс, я проробив тут усе своє життя. Я тут грався, коли був ще не старшим за вашого хлопчика, знімку котрого ви тримаєте в себе у пор’моне, ви мені її показували. Жодних привидів тут я поки що не бачив. Краще ходіть за мною нагору, я покажу вам реманентний сарай.
— Гаразд.
Коли Ватсон уже потягнувся вимкнути світло, Джек промовив:
— От чого тут, у підвалі, чимало, так це всяких паперів.
— О, покиньте жарти. Може здацця, що їм уже вся тисяча років. Газети, старі накладні й рахунки від постачальників, і бозна що ще. Мій тато зазвичай вчасно давав їм раду, коли в нас тут була іще стара дров’яна топка, але тепер вони зовсім вийшли з-під опіки. Одного року я таки змушений буду знайти хлопця, щоб той вивіз їх униз, до Сайдвіндера, і спалив. Якщо Уллман оплатить це діло. Гадаю, він оплатить, якщо я достатньо гучно заволаю «пацюк».
— Отже, щури тут є?
— Йо, гадаю, троха таки так. Я приготував оті пастки й отруту, що їх містер Уллман хоче, аби ви розклали на горищі і тут, унизу. Приглядайте пильно за вашим хлопчиком, містере Торренс. Навряд вам хочеться, щоб із ним щось недобре трапилося.
— Авжеж, певно, що не хочеться.
Почута від Ватсона, ця настанова не дратувала.
Вони підійшли до сходів, де затрималися на хвильку, поки Ватсон знову висякає собі носа.
— Ви знайдете там весь потрібний вам реманент, а також і непотрібний, я гадаю. І там є ґонт. Уллман вам казав про це?
— Так, він хоче, щоб я перекрив західну частину даху.
— Це жирне чмо отримає від вас геть усе на дурняк, а потім, навесні, безустанку скиглитиме про те, що ви й уполовину не робили тут усе, як було слід. Я йому якось був заявив прямо в очі, я йому, значить, кажу…
Коли вони рушили вгору сходами, голос Ватсона вщух, зазвучавши, мов якесь заспокійливе гудіння. Озирнувшись через плече, Джек Торренс знову поглянув у непроникну, пропахлу пліснявою темряву і подумав, що, якщо мусить десь бути місце, в якому є привиди, то це саме воно. Він подумав про Ґрейді, заблокованого тут м’яким, невблаганним снігом, як той потроху скаженів і врешті сотворив своє бузувірство. Чи ридали вони, загадувався Джек. Нещасний Ґрейді, як воно, відчувати оте, що з кожним днем накопичується в тобі більше й більше, і врешті зрозуміти, що весна для тебе ніколи не настане. Не мусів би він бути тут. І норову стримувати не мусів би.
29
Lyons — засноване 1880 року містечко (менше 1000 мешканців), яке називають «воротами до Скелястих гір».
30
«New York Biltmore Hotel» (1913—1981) — знаменитий 22-поверховий готельний комплекс класу люкс, який було розібрано і перебудовано в банк його останнім хазяїном.