Підважив його.
Махнув ним.
Той зловісно свиснув у повітрі.
Джек Торренс заусміхався.
Розділ сорок дев’ятий
Хеллоран проривається в гори
Була вже за чверть друга дня, коли, судячи з заліплених снігом дорожніх знаків і одометра його герцівського «б’юїка», Хеллорану залишилося менше трьох миль до Естес-Парку, і тут його врешті-решт також знесло з дороги.
Тут, у горах, сніг падав швидше й скаженіше, ніж Хеллоран бодай-колись бачив (що, по правді сказати, траплялося з ним, либонь, нечасто, оскільки Хеллоран упродовж усього свого життя намагався бачити сніг якомога рідше), а вітер бісився химерними поривами — то з заходу нападав, то з півночі, всуціль закидаючи хмарами пухнастого снігу поле зору, змушуючи Діка знову й знову холодно усвідомлювати, що, якщо він проґавить якийсь поворот, його «Електра» запросто може пірнути сторчма вниз з дороги і ще двісті футів летіти перекидьки до самого дна. Справу ще більше погіршував його аматорський статус зимового водія. Йому лячно було, що жовта розділова смуга схована під плинним, крутливим снігом, його лякали важкі пориви вітру, який беззаборонно дув крізь западини між пагорбів, змушуючи поковзом никати важкий «б’юїк». Його лякало те, що попереджувальні дорожні знаки здебільшого були замасковані снігом, тож хоч монету підкидай — чи дорога далі попереду заверне вліво чи вправо за цим білим кіноекраном драйв-іну, крізь який, як йому здавалося, він їде[295]. Йому було лячно, авжеж. Він вів машину в холодному поті відтоді, як почав дертись на пагорби на захід від Боулдера й Лайонса, торкаючись педалей акселератора й гальм, немов вони були вазами епохи Мін[296]. Диск-жокей по радіо поміж рок-н-роловими мелодіями постійно благав автомобілістів триматися подалі від головних шосе і ні за яких умов не їхати в гори, бо багато доріг зараз непроїжджі і всі з них небезпечні. Прозвучали повідомлення про низку невеликих аварій і дві серйозні: гурт лижників у мікроавтобусі «фольксваген» і якась родина, що мандрувала в Альбукерке через гори Сангре-де-Кристо[297]. Загальний рахунок обох катастроф — четверо загиблих і п’ятеро поранених. «Отже, тримайтесь подалі від тих доріг, залишаючись при гарній музиці з нами, на «Кей-Ем-Ті-Екс»», — підсумував діджей бадьоро, і тут же поглибив Хеллоранів розпач, увімкнувши «Пори року на сонечку»: «Ми раділи, ми втішались, ми були…» — мурмотів безжурно Террі Джекс[298], і Хеллоран зло вимкнув радіоприймач, розуміючи, що вже за п’ять хвилин увімкне його знов. Без різниці, яка там буде погань, все ж таки з ним краще, ніж їхати самотнім крізь це біле навіженство.
(«Визнай, як є. Цесий чорний хлоп перестраханий невжарт… ажно жижки і спина ріднесенька йому трясуцця!»)
Веселіше від цього аж ніяк не стало. Він відступився б ще до того, як проминув Боулдер, якби не його одержимість думкою, що з хлопчиком там якась жахлива біда. Навіть зараз тихесенький голосок під затиллям його черепа — радше голос здорового глузду, аніж боягузтва — підказував йому залягти в барліг у якомусь мотелі в Естес-Парку й перечекати цю ніч, поки снігоочисники знову звільнять бодай центральну смугу. Той самий голос нагадував йому про смикану посадку лайнера у Стейпелтоні, про його спадливе відчуття, ніби літак зараз прийдеться сторч носом, доставивши своїх пасажирів, замість ворітець номер тридцять дев’ять терміналу Б в аеровокзалі, до воріт пекла. Але здоровий глузд не міг протистояти одержимості. Це мусить статись сьогодні. Це лише його власне невезіння, ця снігова завірюха. Він мусить її подолати. Він побоювався, що, якщо відступиться, йому доведеться долати дещо значно гірше у своїх снах.
Вітер налетів знову, цього разу з північного сходу, так би мовити, дав м’ячу англійського гвинта, і Хеллоран знов опинився відрізаним від непевних обрисів гір, і навіть від парапетів по обох боках дороги. Він вів машину крізь біле ніщо.
А тоді з цієї юшки заманячили потужні натрові лампи фар снігоочисника, що насувався, і охоплений жахом Хеллоран побачив, що, замість правити повз нього, ніс «б’юїка» націлений прямо між тих фар. Снігоочисник теж не вельми переймався тим, щоби триматися власного боку дороги, а Хеллоран дозволив «б’юїку» рискати.
Крізь виття вітру проринуло скреготливе ревіння дизельного двигуна, а потім і звук сирени снігоочисника, жорсткий, довгий, майже оглушливий.
Яйця Хеллорана перетворилися на два маленьких, зморщених мішечки, заповнених товченою кригою. Його нутрощі обернулись на щось схоже на велику масу пластиліну.
295
Drive-in — кінотеатр для автомобілістів, де глядачі дивляться фільм, сидячи у власних машинах.
296
Мін (1368—1644) — китайська імператорська династія, чия епоха зокрема славиться художньою керамікою і порцеляною.
297
Albuquerque — засноване іспанцями 1706 року найбільше місто штату Нью-Мексико; Sangre de Cristo («Кров Христова», ісп.) — найпівденніший відрізок Скелястих гір, що зі штату Колорадо тягнеться в Нью-Мексико.
298
Terry Jacks (нар. 1944) — канадський співак; «Seasons in the Sun» — його світовий хіт 1974 року, англійська версія пісні французького шансоньє Жака Бреля, де, зокрема, співається: «Прощавай, люба дружино, я тебе кохав, але я вже сідаю на потяг до Господа… знаєш, так важко помирати навесні».