Вона обернулась до реєстраційної стійки з наміром пройти крізь її хвіртку і далі через менеджерський офіс до кухні. Мріючу там мутним сріблом, вона побачила тацю з їхнім гаданим обідом.
А тоді почав бити дзиґар, дрібні дзенькітливі ноти.
Венді закам’яніла, язик прилип їй до піднебіння.
Потім вона розслабилась. Він б’є восьму, от і все. Восьма година… п’ять, шість, сім…
Вона рахувала удари. Раптом їй здалося неправильним рухатися далі, поки не замовкне цей дзиґар.
…вісім… дев’ять…
(«??Дев’ять??»)
…десять… одинадцять…
Зненацька, запізніло, їй дійшло. Вона незграбно розвернулася назад до сходів, уже розуміючи, що надто пізно. Але звідки ж їй було знати?
Дванадцять.
Усі світильники в бальній залі спалахнули. Засурмили потужні, верескливі фанфари. Венді скрикнула вголос, такий мізерний звук проти того ревіння, що його видавали тамтешні мідні легені.
«Маски геть! — луною покотилися крики. — Маски геть! Маски геть!»
Потім вони затухли, немов у якомусь довгому часовому коридорі, знову полишивши її на самоті.
Ні, не на самоті.
Вона обернулась, і там по неї надходив він.
То був Джек, і не зовсім Джек. Очі в нього горіли якимсь бездумним, вбивчим світлом; на його таких знайомих губах тепер дрижала крива, безрадісна усмішка.
У руці він тримав молоток для гри в роук.
— Гадала, що замкнула мене? Гадала, що зробила це та й поготів?
Молоток свиснув у повітрі. Венді зробила крок назад, перечепилася через якийсь пуфик, упала на вестибюльний килим.
— Джеку…
— Ти курва, — прошепотів він. — Я знаю, ким ти є.
Молоток знов зі свистом, смертельно швидко, пішов униз і зарився в її м’який живіт. Вона закричала, раптом затоплена океаном болю. Неясно вона побачила, що молоток відплигнув назад. З раптовим ступорозним усвідомленням реальності їй дійшло, що він дійсно спрямований на те, щоби забити її на смерть отим молотком, який тримає в руках.
Вона спробувала знов йому крикнути, благати його припинити це заради Денні, але їй забило подих. Вона спромоглася лише на слабенький виск, заледве взагалі чутний звук.
— Зараз. Зараз, Христа ради, — промовив він, шкірячись. І відштовхнув ногою пуфик собі з дороги. — Гадаю, зараз ти отримаєш свої ліки.
Молоток фуркнув униз. Венді перекотилася вліво, поли халата задрались їй вище колін. Джек не зумів утримати в руках молоток, коли той вгатився в підлогу. Йому довелось нахилятися, піднімати його, і поки він це робив, Венді побігла до сходів, дихання нарешті повернулось до неї схлипами. Живіт її став суцільним, пульсуючим болем, забоєм.
— Курво, — промовив він крізь свій вищир і рушив услід за нею. — Ти смердюча сучка, гадаю, ти зараз отримаєш, що тобі належить. Гадаю, таки отримаєш свою кару.
Вона почула посвист молотка, і зразу ж в правому боці вибухнув шалений біль, коли молоток поцілив їй трохи нижче лінії грудей, зламавши два ребра. Венді впала вперед на сходи, і нова агонія розірвала її, коли вона вдарилася пораненим боком. Проте інстинкт змусив її перевернутися, відкотитися, і молоток шугнув повз її скроню, схибивши на якийсь убогий дюйм. Він з глухим «гах» ударив у глибокі шари килимового покриття сходів. І от тоді вона побачила ніж, який вилетів з її руки під час падіння. Той лежав, зблискуючи, на четвертій сходинці.
— Курва, — репетував Джек. Молоток опустився. Вона підкинула себе вгору, і той влучив їй прямо під коліном. Раптом вогнем взялася гомілка. Кров почала дріботіти вниз по литці. А тоді молоток знову майнув униз. Вона відсмикнула голову, і він врізався в сходинку в просвіті між її шиєю й плечем, відірвавши їй трохи плоті з вуха.
Джек знову вихнув молотком, але цього разу вона перекотилася вниз сходами в його бік, потрапивши всередину дуги його удару. Крик вирвався з неї, коли її зламані ребра, стукаючись, заскреготіли. Вона вдарила його своїм тілом в голінки, якраз коли він був утратив рівновагу, і Джек поточився назад з лементом люті і здивування, пританцьовуючи джигу на сходинці в намаганні утриматися на ногах. А тоді він гупнувся на підлогу, молоток вилетів йому з руки. Він сів, задивившись на мить на неї шокованими очима.
— Я вб’ю тебе за це, — промовив він.
Перевернувшись, він потягнувся по держак молотка. Венді присилувала себе підхопитись на рівні. Ліва нога блискавку за блискавкою надсилала їй біль вгору стегном. Обличчя в неї було попелясто-блідим, але зібраним. Вона стрибнула йому на спину, якраз коли його рука зімкнулась на держаку молотка для роуку.