Він зірвав з правої руки Коттреліву рукавицю, покуштувавши промоклої бензином вовни. Задравши поділ парки, він встромив долоню в кишеню штанів. Там, углибині, разом з ключами і дріб’язком, ховалася дуже потерта запальничка «Зіппо». Він купив її ще в Німеччині тисяча дев’ятсот шістдесят четвертого року. Одного разу на ній зламалась завіса, і він відіслав її на фабрику «Зіппо», і вони відремонтували запальничку задарма, як воно й обіцялось у їхній рекламі.
Якийсь моторошний потік думок проринув йому крізь мозок протягом частки секунди.
(«Дорогий Зіппо мою запальничку проковтнув крокодил вона випала з аероплана загубилася в тихоокеанській западині врятувала мене від фріцівської кулі під час Арденнської битви дорогий Зіппо якщо ця курва не знайдеться отой лев голову мені відірве»)
Запальничка вловилася. Він відкинув кришку. Лев кинувся на нього з гарчанням, мов роздирається ганчірка, палець Діка крутнув коліщатко, іскра, полум’я.
(«моя рука»)
його просочена бензином рука раптом зайнялася, полум’я побігло вгору по рукаву парки, нема болю, поки ще нема болю, лев сахнувся від смолоскипа, що зненацька спалахнув перед ним, химерна мерехтлива живоплотова скульптура з пащею й очима сахнулася геть, та занадто пізно.
Кривлячись від болю, Хеллоран встромив свою палаючу руку у негнучкий і шпичкуватий бік.
За якусь мить усе це створіння цілком охопило полум’я, перетворивши його на здиблене в корчах поховальне багаття. Воно ревло від люті і болю і на позір, ніби ганяючись за власним палаючим хвостом, зигзагами віддалялось від Хеллорана.
Він занурив руку в сніг, погасивши на ній вогонь, неспроможний ані на мить відірватись очима від смертельної агонії живоплотового лева. Потім, хапаючи ротом повітря, він звівся на рівні. Рукав Дуркінової парки був у сажі, але не обпалений, те саме також стосувалось його руки. За тридцять ярдів униз по схилу звідти, де він стояв, перетворився на вогняну кулю живоплотовий лев. Іскри злітали в небо, а там їх безжально хапав і відносив геть вітер. На мить у жовтогарячому полум’ї проступили його ребра і череп, а потім він наче обвалився, розпався, розсипався на окремі палаючі купки.
(«Не переймайся цим. Треба рухатися»)
Дік підібрав каністру і побрів до снігохода. Його свідомість немов мерехтіла, то з’являючись, то згасаючи, показуючи йому уривки й подряпини аматорських фільмів, але жодної цілісної картини. В одному з таких уривків він був цілком свідомим себе й підсмикував снігохід, ставлячи його знову на гусениці, а потім сідав на нього, кілька митей неспроможний віддихатись і поворухнутись. В іншому він прив’язував каністру, яка була ще наполовину повною. У голові його жахливо гуло від бензинових випарів (і як реакція на його битву з живоплотовим левом, припускав він), а з паруючої діри в снігу поряд себе він зрозумів, що виригав, але на мав змоги згадати коли саме.
Снігохід, двигун усе ще теплий, завівся миттю. Дік непевно покрутив ручку газу і рушив вперед ривками, що смикали шию, від чого в голові заболіло ще жорстокіше. Спершу снігохід п’яно вихилявся з боку в бік, але напівпіднявшись так, щоби лице його стирчало понад лобовим склом проти поривів гострого колючого вітру, Хеллоран вигнав з себе трохи ступору. І додав газу.
(«Де зараз решта живплотових тварин?»)
Цього він не знав, але принаймні їм його вже не підловити зненацька.
«Оверлук» заманячив перед ним, освітлені вікна першого поверху відкидали жовті прямокутники на сніг. Ворота біля підніжжя під’їзної алеї були замкнені, і, підозріливо озирнувшись довкола, Дік зліз з сідла, молячись, щоби він не загубив свої ключі, коли діставав з кишені запальничку… ні, вони виявилися на місці. Він перебирав їх у яскравому промені фари снігохода. Знайшов потрібний і відстібнув навісний замок, дозволивши йому впасти в сніг. Проте спершу йому не вірилося, що він спроможеться на те, щоби поворухнути самі ворота; він навіжено заходився відгрібати навалений біля них сніг, ігноруючи мученицькі тортури у своїй голові і страх, що ще якась з тих тварин може скрадатися зараз позаду нього. Він зумів відтягнути ворітницю на півтора фута від брамного стовпа, протиснувся в щілину і почав штовхати. Він пропхав її ще на два фути, достатньо для снігохода, і провів його крізь цей отвір.
У темряві попереду він відзначив якесь ворушіння. Живоплотові тварини, геть усі, скупчилися при підніжжі ґанку «Оверлука», сторожать прохід досередини і звідти. Леви рискають. Собака стоїть передніми лапами на першій сходинці.