Выбрать главу

— Тоді як більш освічена людина, така, як ви?..

— Ми з дружиною обоє любимо читати. Я маю п’єсу, над якою працюю, як вам, можливо, казав про це Ел Шоклі. Денні має свої пазли, книжки-розмальовки, власний детекторний приймач[13]. Я планую вчити його читати, а також навчу ходити в снігоступах. Венді теж радо цього навчатиметься. О так, гадаю, ми матимемо достатньо занять і не почнемо чубитися, якщо телевізор ґиґне. — Він зробив паузу. — І Ел казав правду, коли розповідав вам, що я більше не п’ю. Колись я це робив, і то було серйозно. Але за останні чотирнадцять місяців я не випив навіть склянки пива. Я не збираюся привозити сюди якогось алкоголю й не думаю, щоби була якась можливість його дістати після того, як засніжить.

— Щодо цього ви маєте цілковиту рацію, — сказав Уллман. — Але щойно ви втрьох опинитеся тут, потенційні проблеми помножаться. Я вже казав про це містерові Шоклі, і він мені сказав, що бере відповідальність на себе. Тепер я розказав усе вам і вочевидь ви також готові прийняти відповідальність…

— Готовий.

— От і добре. Я з цим погоджуюся, оскільки вибір маю небагатий. Проте все одно мені краще підійшов би якийсь неодружений студент в академвідпустці. Ну, можливо, й ви впораєтеся. Тепер я спрямую вас до містера Ватсона, він проведе вас підвалом і покаже нашу територію. Якщо ви не маєте ще якихось запитань?..

— Ні. Нема жодних.

Уллман підвівся.

— Сподіваюся, без образ, містере Торренс? Нічого особистого не було в тому, що я вам тут казав. Я лише хочу, щоб з «Оверлуком» усе було якнайкраще. Це прекрасний готель. Я хочу, щоби він таким і залишався.

— Ні, жодних образ, — Джек укотре сяйнув рекламною посмішкою, але порадів, що Уллман не запропонував потиснути йому руку. Образа була. Жорстока й багатообразна.

Розділ другий

Боулдер

Вона визирнула з кухонного вікна і побачила, що він просто сидить собі на бровці, не граючись ні своїми ваговозиками, ні навіть бальсовим планером, яким він так був втішався весь тиждень, відтоді як Джек приніс той додому. Він просто сидить там і виглядає їхній благенький уже «фольксваген», ліктями впершись собі в стегна, підперши долонями підборіддя, п’ятирічний хлопчик чекає тата.

Раптом Венді стало зле, майже хоч плач.

Вона повісила рушник для посуду на бильце поряд з раковиною і рушила вниз, застібаючи два верхні ґудзики халата. Джек і його гордість! «Та ні, Еле, ніякої протекції мені не потрібно. У мене поки що все гаразд». Подовбані стіни на сходах було помальовано різнокольоровою крейдою, хімічними олівцями і фарбою з аерозольних балончиків. Сходи були крутими й кришилися. Вся ця будівля тхнула віковою кислятиною, та хіба це місце для Денні після того невеличкого цегляного будиночка в Стовінгтоні? Пара на третьому поверсі, над ними, була неодруженою, але її це не бентежило, тоді як їхні злосливі сварки — навпаки. Вони лякали її. Хлопця згори звали Томом; коли закривалися бари й пара поверталася додому, от тоді розпочиналися серйозні скандали — інші дні тижня порівняно з цим здавалися тренувальними вправами. П’ятничні нічні бої — так називав їх Джек, але це було не смішно. Тамтешня жінка — її ім’я було Ілейн — врешті-решт заливалася плачем і тільки повторювала: «Не треба, Томе. Прошу, не треба. Прошу, не треба». А той на неї кричав. Одного разу це навіть розбудило Денні, а Денні ж спить як убитий. Наступного ранку Джек перестрів Тома на виході і мав з ним довгеньку розмову на вулиці. Том почав було пінитися, та Джек ще щось сказав йому стиха, Венді не дочула, і Том лише похмуро похитав головою і пішов собі геть. Це трапилося тиждень тому, і на кілька днів справи покращилися, але з цього вікенду все повернулося до нормального — даруйте мені, до ненормального стану. Для малюка це було погано.

Знову її затопило передчуттям горя, але вона вже була на хіднику і задавила це чуття в собі. Підгорнувши під себе низ халата, вона сіла на бровку поряд з ним і спитала:

— Як справи, доку?

Він усміхнувся до неї, хоч і неуважно:

— Привіт, ма.

Планер лежав між його взутими в кросівки ступнями, вона помітила, що на одному крилі вже з’явилася тріщина.

вернуться

13

Найпростіший вид радіоприймача, який не потребує ні батарей, ні зовнішнього джерела живлення.