Дмитро Корчинський
Сяючий шлях
Події вигадані, топоніми умовні, імена випадкові, співпадіння ненавмисні, автор божевільний
В Атлантичному океані є острів. У глибині його — могила. На плиті — напис: «Unhappy unknown» (нещасний невідомий). Так буде написано і на нашій спільній могилі. Українській. Я боюся цього. Я прагну слави.
Слава — це найважливіше. Найважливіші речі у світі — ірраціональні, невагомі, невловимі. Слава, любов, краса, душа і віра. Економіка лежить на них, як на скелі. 11 вересня було здійснено дослід, який підтверджує це. Тоді зруйнували три будинки та чотири літаки. Дуже важливі будинки і дорогі літаки. Проте економіка не мала б відчути цих втрат, позаяк профіцит американського бюджету — десь 180 млрд. доларів США.
А втім, ми можемо підійти сьогодні до цього кіоску обміну валют і переконатися, що економіка США в нокдауні. Бо американці зневірені і розгублені. Цифри покажчиків повзуть донизу під впливом явищ, які не можуть бути обчислені, лише відчуті. Економісти не зарадять. Потрібні поети, а вони, чорт забирай, всі сьогодні мусульмани.
Так восени 2001 року прорікав мій дядько Петро мені й дівчині, яку ми щойно підчепили в кондитерській на Леніна. Ми втрьох вешталися парком біля обласної Ради. Йому було вже п’ятдесят, десь місяць, як він звільнився з ув’язнення (шоста судимість), дівчина їла його очима і вухами (якщо вухами їдять), захоплена плавністю незрозумілої промови. Важлива якість шахрая — вміти безперервно довго говорити, не давати слухачеві вставити слово, тоді терпіла гіпнотизується.
Утім, дядько Петро — не шахрай, радше авантурник, ніж бандит. Далеко не красень, завжди без копійки, нечасто на волі, але набагато молодші жінки мліли від нього. Він продовжував:
— Буш — людина недалека, однак, не позбавлена своєрідної селянської кмітливості. Він не займається економікою. На те є бухгалтери. Він переймається колективним підсвідомим. Він думає не про те, як підняти індекс Доу-Джонса, а про те, як підняти віру. Тому він і вийшов з договору по ПРО саме сьогодні. Це не таліби були противниками виходу Америки з цього договору. Їм усе одно. Проти були всі союзники США по антитерористичній коаліції. Це навмисна нетактовність. Американці мають відчути, що вони, як і раніше, не залежать від світу. А світ від них залежить. Бажаючи витягти економіку, Буш не збирається вкладати в неї гроші. Натомість багато мільярдів він вкладе у протиракетну оборону. Себто у віру.
«До чого тут ракети? — подумав я. — Дівчина — нівроку». До речі, я перший її помітив у кав’ярні. Старий рецидивіст-мрійник скористався тим, що мені незручно було фалувати її при Аллі Іванівні, яка була у цій кав’ярні менеджером. Я з нею жив. З іншими — лише спав. Вона була на сім років старша за мене, але мене то не обходило.
— Він тільки-но з Америки «посиленого режиму», тому так багато знає за американців, — сказав я дівчині.
— Не все одно звідки? — заперечив дядько. — Америка глобальна, тому вона скрізь. Америка та радикальні мусульмани наповнювали цей рік. Їхні стосунки ввійдуть до підручників. А ми лишилися «нещасною невідомою» землею. Настільки безвихідно «нещасною невідомою», що в цьому є надія. Річ у тім, що Бог навмисне тримає у нижній шухляді подібні занедбані землі. Час від часу він навмання дістає котрусь із них, коли хоче здійснити що-небудь по-правжньому грандіозне.
Він зупинився, щоб оцінити ефект. Деякі жінки здатні закохуватися переважно в розумників. Їх збуджують складнопідрядні речення. Ця була саме така (дядько не помилився) — «нещасна невідома», занедбана у своєму гуртожитку, де перемовляються мичанням. Ось вона зустріла людину з іншого, кращого, великого світу, можливо, з самого телевізора, вона ще не усвідомлювала, що вже була готова на все.
В останній передачі на зону, разом з салом, я передав йому Хадіси, тому продовжив він прикладом з історії ісламу:
— «Нещасною невідомою» була Аравія, поки Бог не згадав за неї. Вона лежала обабіч історії, і все важливе в світі відбувалося деінде. Життя розгорталося у стосунках між ромеями, Персією (Еран-Шахром) та варварською Європою. Якби хто-небудь тоді вирішив зробити прогноз на сьоме століття, то про Аравію навіть не згадав би. Єдиною людиною у світі, котра за щось здогадувалася, був не юрист, не економіст, не політолог, але самітник-монофізит, який тримав піст у аравійській пустелі. Не було, мабуть, тоді на землі менш поінформованої людини, аніж він. Саме тому він угадав у маленькому Мухаммаді майбутнього пророка. За особливими плямами на його тілі.