Сміливістю, честю можна так само заражати, як і зневірою і безчестям. Ми можемо заразити це суспільство своїми поняттями і своїм духом, Святим Духом. Коли кожен з нас здатен буде поставити себе у вузах, на підприємствах, на базарах, — нам все одно буде, як зватимуть президента — Ющенко чи Янукович — він не буде нічого значити у цій країні. МИ будемо все значити.
Але на відміну від Дяківського, який не очікував нічого доленосного ні від Ющенка, ні від Януковича, я на вибори сподівався. Ситуація після них зміниться й, можливо, мені легше буде домовитися за дядька.
Якщо переможе Янукович, будемо терти з донецькими блатними. Знову ж таки, Янукович сам сидів, має розуміти, як воно. Хоча нема гірше примусорьонних, ніж з колишніх блатних.
А переможе Ющенко, «лідер» буде у фаворі. Дядька запишемо в правозахисники — борці з антинародним режимом і його антинародними банками. Щоправда, Ющенко — сам банкір, може відчувати класову єдність з іншими спекулянтами.
В офісі «лідера» на Кловському узвозі я застав власника «Столичних новин», якусь дуже красиву «глянцеву» жінку й чоловіка років тридцяти п’яти. «Це Шумілов,» — кивнув на нього «лідер», так ніби це прізвище мало бути мені відоме. «Шумілов», по моєму, був кокаїністом.
— А вас я знаю, — сказав він, — ми кілька разів санкціоновували ваші ефіри та інтерв’ю. Нічого так, у міру дотепні. Щось вас давно не було видно. Я скажу своїм дівчатам, щоб збільшили частоту ваших виходів.
Вони сиділи на кріслах у кімнаті за кабінетом й пили щось безсоромно коштовне. Я теж сів. Пити відмовився, але під’їдав цукерки, поки переді мною не утворилася ціла гора зім’ятих обгорток.
— Ми замовили соціологічне опитування, — казав Шумілов, — Янукович обходить Ющенка майже на 15 відсотків. І, як ви розумієте, ми не дамо скоротити розрив. Донецькі не віддадуть владу. Крім того, гарна економічна кон’юнктура. Всі радісно беруть кредити. Вибори зробить південно-східний виборець.
— Подивимося, — сказав «лідер». Донецькі все роблять правильно. Але по-перше, некрасиво, а по-друге, вони не мають на це права. Киньте в обличчя голодному хліб. Він його з’їсть. Втамує голод, але вдячності не відчуватиме. «Як» важливіше, ніж «що». Виборець потребує делікатності більше, ніж кредитів. Видовища важливіші за хліб.
— У змаганні бандитів з шахраями приз видурять шахраї, вони на вищому ступені еволюції, — сказав власник «Столичних новин». — Я теж ставлю на Ющенка. Але я відкритий до пропозицій.
— Хто б не виграв, — заперечив Шумілов, — президентом буде Янукович, тому що доля секретаріату президента не повинна залежати від мінливих настроїв виборців. Ми вже досягли домовленості з ним, що голова секретаріату залишається після виборів.
Красива жінка засміялася. Я так і не зрозумів, хто вона й кому з присутніх чоловіків належить.
— А ви, друже, — звернувся до мене «лідер», — як людина з народу, на кого поставите?
— Важко сказати… в душі кожного українця махновець бореться з вахтером. Вахтер, зазвичай, перемагає, проте махновець — непередбачуваний. Україна десять років догулювала застій. Якщо прийде Ющенко — буде бардак. Це, мабуть, добре…
— Правильно! — посміхнувся Шумілов. — Це основна теза нашої пропаганди: Ющенко — це анархія і нацизм.
— Якось анархія трохи не ув’язується з нацизмом, — засумнівався «Столичні новини», — не можна ж звинувачувати людину одночасно в імпотенції і зґвалтуванні.
— Тільки не треба намагатися в політичних гаслах узгоджувати протиріччя, — сказав Шумілов поблажливо, — сприйняття фрагментарне. Одна частина мозку любить солодке, сусідня — прагне схуднення. Обидві діють автономно. Саме тому, основна теза реклами нашого кандидата — «підняття пенсій через зниження податків». Знаєте, — звернувся він до мене, — а нумо побалотуймо вас у президенти. Нам таки треба буде виставити кількох технічних кандидатів для використання квот у виборчих комісіях та для озвучення деяких тез. Через них гнатимемо чорнуху. У вас чесне обличчя простого трударя. Ви нам підходите.
— Йому це не треба, — швидко сказав «лідер», — він відданий демократичним принципам. Он у вас є Дяківський, його й виставляйте.
— Дяківський — бандит, — скривився Шумілов. — Працювати з бандитами — все одно, що заганяти зайця вовками. Ніколи не знаєш на кого кинуться — на зайця чи на тебе. Ви однак подумайте. А ми подумаємо про гонорар.
Коли гості «лідера» розійшлися, й ми залишилися удвох, я сказав: