— У мене до вас два питання: чому ви не дали мені стати президентом й хто ця жінка — реклама досягнень пластичної хірургії?
— Сподобалася? — спитав він.
— Ні, — збрехав я, — чому там подобатися?
— Не треба тобі працювати на Шумілова. Це в жодному разі не закінчиться нічим добрим, ще й на гроші обдурить.
— Якщо він така погана людина, навіщо ви маєте з ним справу?
— Бо добрих людей нема, — він помовчав. — Рятує те, що й зовсім поганих обмаль. У молодості для мене все ділилося на чорне й біле.
Це було наївне світобачення. Насправді, світ ділиться на чорне і сіре. Вірніше, на чорне і брудне.
Біле — це чудо і трапляється так рідко, як чудо. Моліться на нього, коли зустрінете. Коли Христос перетворив воду на вино — то було не чудо.
Справжнє чудо він явив, коли під тортурами не дав показання на апостолів і коли просив прощення для тих, хто розпинав Його.
Наприкінці тижня буде спільна нарада керівників виборчого штабу Ющенка й координаторів основних громадських мереж. Ви будете одним з цих координаторів. Тут уже змайстрували аналог грузинської та сербської ударної організації для перевороту. Мені треба інтегрувати вас туди в керівництво.
Коли я виходив від нього й сідав до автівки, думав, що рік тому пропустити можливість балотуватися не в якісь там галімі депутати, а ні фіга собі, в президенти, для мене було б трагедією. Тоді я мріяв за велику політику, справжню солідну корупцію, статусність і телеефір. Нині я навіть здивувався, наскільки мені було все одно. Я відчував, що маю зробити щось для Бога, щось справжнє. І що я майже розумію що.
Я рулив до себе на Оболонь і раптом звернув увагу, що якась машина ніби пасе мене. Я не крутився, щоб перевірити, але поїхав складнішою дорогою, і в мене відпали сумніви.
Чому б це? У зв’язку зі справою щодо нальоту на лікарню швидкої допомоги? Мєнти могли отримати якусь нову інформацію й розпочали спостереження.
А може, це СБУ у зв’язку з нашою з «лідером» роботою для опозиції?
Автівку я про всяк випадок залишив не під своїм будинком й додому пройшов кривою доріжкою. Хоча навіщо? Мєнти можуть вичислити мій будинок по мобілці, по прив’язці до соти.
До всього того, в мене на хаті, не надто вибагливо заховані в диван, зберігалися дві гранати з тих, що колись привіз Лісник. Я все лінувався переховати деінде. Це перше, що треба зробити завтра.
Вранці я протер гранати й детонатори від відбитків пальців і загорнув їх у пакет. Якщо мене братимуть зараз, на виході з будинку чи далі на вулиці, я встигну викинути його. Мєнти все одно напишуть, що знайшли при мені, але однак адвокату буде легше.
Перед тим, як вийти, я довго дивився у вікно, але нічого підозрілого не розгледів. Зателефонував Семенюку й попросив, щоб він заїхав до мене.
— Чого так рано? — спитав він, коли приїхав. — Що сталося?
— Ти нічого не помітив у під’їзді, чи на сходах, чи на поверсі? Ніхто не пасе?
— Нічого. Все добре.
— Тоді будеш виходити перший, я за тобою. Обійдеш будинок зліва, там я тебе наздожену. Мені тут треба дещо винести, а вчора пасли.
Усе було добре. Я наздогнав його, й ми пішли до машини. Але я крутив головою й уважно приглядався до всього.
І тут, коли ми майже дійшли, я побачив на лавці біля одного з під’їздів знайому фігуру. Ми зупинилися, і я зробив кілька кроків назад, за сміттєвий контейнер. То був Ченя, молодший брат Вовчика. Я не контактував з ним ще відтоді, як поїхав до Британії. Він сидів до нас впівоберта й не побачив мене. То була випадковість, що я помітив його перший. Він займав зручну малопомітну позицію, з якої міг спостерігати за машиною й за підходами до неї. Я не сумнівався, що саме це він і робив.
Я зробив знак Семенюку, й ми тихенько ретирувалися.
Спіймали таксі й поїхали на Шевченківський провулок.
Якщо задіяний Ченя, значить, пасуть не менти. Це добре.
Але тоді хто? Семенюк заважав мені думати. Вночі він дивився новий москальський фільм популярного режисера Болванова «Війна» про москалів і чеченців. Й ділився зі мною враженнями. «А ти дивився?» — питав мене.
— Дивився. Не Лєрмонтов. Не в сенсі геніальності. У Лєрмонтова теж вистачає слабеньких рядків. Коли він пише, як читач. Натомість — він непоганий поет, коли пише, як офіцер. Відмінність москалів позаминулого століття в тому, що вони інколи були чесніші й не сублімували особистого захвату від своїх ворогів. Цей заздрісний захват маніфестувався в літературних кавказьких сюжетах і у військовій моді на кавказьке, яка тривала до Першої світової включно. Причини цього захвату в тому, що москалі ніколи не мали такої чарівної речі, як європейський феодалізм. Усі наші уявлення про належне і прекрасне в людських стосунках мають феодальне походження. Честь, вірність і вірність слову, чисте романтичне кохання, самопожертва в ім’я символів, шляхетність — усе це феодальні поняття.